Сьогодення 28

Вендор збирався просто пробратися до маєтку й відшукати докази її причетності до кривавих і заборонених ритуалів. Адже саме за допомогою мерзенної та нечистої магії вона змогла спокусити душу цього шляхетного ельфа! А до того — відправити на той світ Реджинальда! Як він ненавидів цю огидну жінку. Слід було ще минулого разу, коли Реджинальда знайшли мертвим, самому провести розслідування. Але експерти, що не викликали сумнівів, та слідчі надали чіткий висновок — нещасний випадок. Він їм не повірив, проте змирився, і ось ця мерзота знову накоїла лиха. Тепер жоден знавець не зміг би переконати його у її невинності.

Вендора тривожила ще одна річ. Він сам. Як йому втриматися від самосуду, якщо він усе ж знайде докази… Словом, слід обрати слушний день і перевернути це осине гніздо догори дриґом!

А друзі вже сідали на технокати за міською брамою. Ця модель колісного засобу пересування хоч і була дорогою, проте заборонялася для використання в межах міста. Цей технокат погано переробляв магічні кристали й викидав у навколишній простір хмари пилу, що згубно впливало на здоров'я громадян. По суті, ця модель була військовою розробкою, пристосованою для цивільного вжитку. З правого боку в кожного техноката навіть залишилися пази під штурмову зброю.

Блакитне небо з кількома кремовими хмарками, тепле лагідне сонце й бірюзові океани на далекій Землі — усе це створювало чудовий настрій. Навіть вічно стурбований Гіліас усміхався, сміявся й жартував. Зовсім як раніше, коли вони були ще звичайними людьми. Коли збиралися ось так разом на пікніки, на риболовлю, просто на відпочинок з Ефірою та Таїрою… Трал глибоко вдихнув і відігнав печаль, що нахлинула. Треба звикати. Тепер вони інші, і так само, сміючись і жартуючи, вони вирушають у героїчну невідомість. У цьому Трал анітрохи не сумнівався. Вони — герої теперішніх і майбутніх легенд!

Гіліас розмістив останній багаж і спритно застрибнув на своє місце. Він підморгнув Бріану, що сидів за кермом другого техноката, а потім повернув усміхнене обличчя до Трала й стиха сказав: — Ну що, друже — наввипередки? Тепер нарешті дізнаємося, хто з вас двох кращий їздець — ти чи Бріан. Трал радісно відповів гуркотом двигуна. Бріан зробив те саме. У повітря злетіли сині й червоні іскристі хмари пилу від неперероблених магічних кристалів. Гіліас підвівся, тримаючись за раму, й голосно вигукнув: — Вперед, друзі, за славою! Вона вже на нас зачекалася! ВПЕРЕД! І Трал натиснув на газ так, що їхній технокат вмить опинився далеко від міських стін. Слідом, здіймаючи куряву, летів другий засіб. Услід їм дивилося безліч дитячих і юнацьких очей, для яких четвірка вже стала героями. І неважливо, загинуть вони в дорозі чи засяють у променях слави — у молодих серцях вони вже залишили незабутній і яскравий слід!

Рамір стояв у суцільній темряві. Відьма Фріда жила глибоко під землею, туди не проникало світло. Він довго спускався вниз слизькими сходами, тягнучи за собою зв'язаних молодого хлопця та дівчину. У цьому жахливому лігві проклятої служниці демонів страшенно тхнуло. Чим саме — годі було й розібрати. Запах йшов явно не від трупів. Що було його джерелом, Рамір навіть думати не хотів.

Сходи закінчилися, він відрахував рівно п'ятсот кроків і зупинився. Темрява гнітила, і лише стіна ліворуч, на яку він спирався, додавала дещицю впевненості. Тут, у цій пітьмі, могло мешкати що завгодно, і, притиснувшись до стіни спиною, можна було спробувати дати відсіч. Рамір мав покликати відьму, і він покликав приглушеним голосом:

— Фрідо… Гм… Фрі… — закінчити він не встиг. Вона відповіла. Голос пролунав над ним, трохи вище його голови:

— Вони тут, Раміре!

Його обдало мерзенним смородом. Здавалося, ніби одночасно десять осіб із гнилими зубами дихнули на нього. Він скривився, але здивувало його інше. У юності він кілька разів ходив до Фріди. Тоді вона жила в печері, де вічно щось гуло й гупало. Вона тоді поставила йому сталеву руку замість рідної, покаліченої в бою. Тоді вона виглядала як старезна баба зі зміїним обличчям і якимось приладом у руках, з якого постійно сипалися іскри. Вона викликала в ньому острах, але головне — вона була набагато нижчою за нього. Яким же чином вона відповіла йому, перебуваючи зверху? Вона що, лазить по стінах? Літає? Прокляття! Що з нею тут, у темряві, сталося? Краще й не думати. Він зібрав волю в кулак і впевнено промовив:

— Відьмо Фрідо. Я прийшов від імені свого майстра. Він просить тебе про послугу.

Знову холодний, наче мертвий, голос пролунав над головою Раміра:

— Чого цей невгамовний коротун хоче від нас? Рамір ковтнув слину. Вона недобре висловилася про майстра — поганий знак, але він продовжив:

— Він бажає, щоб ти випустила… звіра. Відьма здивувалася:

— Звіра? Він зовсім з’їхав з глузду? Навіщо цьому божевільному звір? Раміру зовсім не подобався тон розмови. Холодний піт пробіг по спині, але він вів далі:

— На нашому шляху з'явилися паладини. Майстер вважає, що тільки звіром їх можна перемогти.

У відповідь він почув нотки радості:

— Паладини? Давно ми про таке не чули… Передай своєму майстрові, що ми згодні випустити звіра. Де шукати паладинів? Прокляття! Звідки Раміру було знати? Він відповів те, що чув:

— Зараз їхнє перебування невідоме. Але востаннє їх бачили на двох технокатах, вони прямували, ймовірно, в бік ельфійського міста Етрінос. Це все, що мені відомо.