Минуле 47

На це створіння нічого не відповіло, а натомість атакувало. З-під розхристаної мантії на Вендора полетіли й величезні кігті, і довгі хвости, і жахлива зубаста паща. Це скидалося на напад кількох істот одночасно. Страх частково полишив Вендора. Він зміг відбити цю атаку й перекотитися вбік, але помітив, що кіготь розпоров плечовий щиток, немов папір, і зачепив плоть, через що по руці побігла кров.

Настав час застосувати ту силу, що була в нагруднику. Згідно із записами, залишеними майстром, використання цієї сили витрачає іскру, але вибору не було. Вендор заплющив очі й подумки налаштувався на обладунок. Він розвів руки в сторони. Вендор відчув, що готовий, і дав подумки команду розкритися повному обладунку паладина.

Його огорнула хистка золотиста аура. Породження темряви налетіло на неї, але не змогло пробити. Воно ревело, гризло зубами, дряпало кігтями, било жахливими семипалими руками, але марно. А тіло Вендора оповили золотисто-блакитні нитки. Старий обладунок, що був на ньому, розпався на шматочки, розрізаний цими нитками. Вони дедалі щільнішали й невдовзі набули форми надзвичайно красивого білосніжного обладунку з блакитними прожилками. Голову вінчав чудовий шолом, з якого здіймалися два білосніжні крила, немов у живої птиці. Замість отворів для очей — вузька синя смужка, а за спиною — напівпрозорий червоний плащ.

Клинок Вендора засяяв синьою аурою. Обладунок, що огорнув воїна, повністю закривав його тіло, дозволяючи рухатися безперешкодно й збільшуючи всі здібності в кілька разів. За допомогою цієї броні Вендор і сподівався перемогти жахливе породження темряви. Аура спала, і паладин блискавично схопив створіння однією рукою та, піднявши, швиргонув у стіну. Але він встиг помітити, що навіть в обладунках відчув, наскільки воно важке. І справді, удар об стіну був подібний до тарана: полетів пил і тріснуло каміння.

Але створіння не збиралося здаватися так просто. Щойно врізавшись у стіну, воно тієї ж миті відштовхнулося від неї, полетіло назад у бік Вендора і збило його з ніг. Вони разом покотилися в натовп, підминаючи під себе тих, хто бився поруч. Меч Вендор від такого удару випустив. Зіткнення було жахливим, але магічний обладунок майже погасив його силу. Вони крутилися на підлозі з монстром, завдаючи одне одному найважчих і майже невидимих людському оку ударів. Монстр, широко розмахуючи кігтями, смертельно зачіпав як своїх спільників, так і свиту генерала. Деякі з полеглих навіть не зрозуміли, хто завдав їм фатальної рани.

Несподівано монстр пронизливо заверещав. Він підвівся на ноги, схопивши Вендора за плечі, і кілька разів щосили вдарив ним об підлогу. Монстр гатив паладином, докладаючи стільки зусиль, що аж підстрибував. Вендор вирвався з чіпкої хватки й, похитуючись, відійшов убік. Монстр не збирався давати перепочинку: він сперся на хвости й завдав удару тією частиною тіла, що, можливо, правила йому за ноги. Вендор відлетів у колону, немов недбало кинута ганчірка.

Не встиг він торкнутися каміння, як чудовисько вже було поруч. Але Вендор не збирався чекати, поки ця тварюка розіб'є його обладунок, немов горіхову шкаралупу. Щойно створіння з'явилося перед ним, він завдав йому серію найважчих ударів у корпус і туди, де під капюшоном могла бути голова. Один зі складених кігтів тріснув. Створіння осіло. Вендор схопився за пошкоджений кіготь, вирвав його і ударом ліктя відбив геть. Потім розвернув і встромив його, немов лезо клинка, в тіло створіння.

Воно закричало майже людським голосом. Дві руки, складені замком, висунулися з-під мантії й ударили Вендора прямо по шолому, обламавши одне з крил. Приголомшений ударом, паладин відступив і, спершись спиною об колону, сповз по ній. А істота продовжувала гарчати й кричати, качаючись по підлозі й розбризкуючи чорно-зелену кров.

Вендор не мав права просто сидіти. Спираючись рукою об камінь, він звівся на ноги й попрямував, злегка похитуючись, до створіння. Сил рухатися з нелюдською швидкістю вже не було, але лишалися сили просто відгамселити чудовисько до смерті. Він наблизився до створіння. Воно висунуло руку й схопило Вендора за шолом. Той, сам загарчавши, викрутив жахливу кінцівку до краю і, різко присівши, зламав її об коліно. Створіння завило, а Вендор знову навис над ним і став завдавати найважчих ударів руками й ногами. З кожним ударом у тілі монстра щось хрустіло й ламалося, а його виття ставало тихішим і захлиналися.

Ось воно й замовкло. Вендор зупинився, важко дихаючи. Він підняв голову й побачив, що стоїть навпроти відчиненого вікна, в яке світить криваве сонце. Він подумав, що скинути тіло цього чудовиська з висоти буде чудовою ідеєю. Вендор схопив створіння — воно важило неймовірно багато. Паладин ледве дотягнув його до вікна. Тепер він знав — навіть паладини втомлюються. Він зробив останній ривок, і жахливе, важке тіло пірнуло за підвіконня, полетівши далеко вниз.

Вендор перехилився через край і встиг побачити, як тіло монстра вдарилося об кам'яну бруківку й розпласталося, немов брудна пляма. Але разом із цим він став свідком жахливої картини в місті. Всюди пожежі. Звідусіль долинає нелюдське гарчання безлічі пащ. Солдати легіону б’ються з монстрами, на яких перетворилися мешканці Грімдора. Ось лучники стоять на палаючому даху й уже короткими мечами відбиваються від потвор, що лізуть до них. Ось бойові технокати відстрілюються від ревучого натовпу, а загін важких штурмових піхотинців намагається стримати натиск мерзенних створінь. А онде будинок вибухнув, а за ним ще один!

Це була жахлива картина. Вендор від несподіванки не міг відірвати від неї погляду...