Минуле 43

Точніше, цей звук був цілком звичним, але не в місті, а де-небудь на тренуваннях. Це був звук брязкоту важких обладунків. Реджинальд обернувся в той бік, звідки долинав цей звук. Це було неймовірно. Гном у важких обладунках легкою риссю перетинав вулицю. Реджинальд очікував усякого, але гном в обладунках на вулиці ворожого міста? Причому гном у важких обладунках легіону! Це якийсь абсурд. Як його змогла пропустити варта?

Реджинальд і Румер заворожено спостерігали за ним, не знаючи, що робити і що це означає в принципі. Однак Реджинальду гном здався знайомим, коли той зупинився перепочити й зняв шолом. Так і є. Це Дуліф. Улюбленець Вендора, хоч той вічно на нього скаржиться. Але що цей божевільний гном робить тут один? Він гукнув гнома:

— Дуліфе! Дуліфе, друже, йди-но сюди!

Дуліф не поспішаючи й явно неохоче підійшов. Обличчя в нього було суворим, а очі червоними, як від сліз або сильного вітру. Він мовчки підійшов і так само мовчки зупинився. Реджинальд усміхнувся. Ці гноми такі божевільні. Вони немов діти. Вічно ображаються й дуються, а варто з ними пожартувати або сказати добре слово — одразу відтають. Він лагідно посміхнувся й запитав Дуліфа:

— Скажи, друже, що ти тут робиш? Тебе що, Вендор послав на якесь завдання, на яке ти не хочеш іти?

Гном нахмурився і, крадькома глянувши на Реджинальда, запитав сиплим голосом:

— Чому ви так вирішили, пане Амерзі? Реджинальд і Румер усміхнулися. Реджинальд відповів:

— Ну як чому. Ти у важких латах бігаєш, можна сказати, ворожим містом із незадоволеним обличчям і червоними очима. Про що це свідчить? Про те, що ти робиш те, чого тобі не хочеться. А чому ти робиш те, чого тобі не хочеться? Тому що ти виконуєш наказ. А наказ тобі може віддавати тільки Вендор. Відповідно, він послав тебе виконувати те, що тобі дуже не хочеться, і це видно по тобі. Хіба я не правий?

Дуліф заперечливо хитнув головою й відповів:

— При всій моїй повазі до вас, пане Амерзі, ви абсолютно неправі. Реджинальд здивувався: — Невже? Тоді що ти тут робиш? Ти що, дезертируєш? Я старший за званням, і ти зобов'язаний доповісти мені про ситуацію!

Дуліф гордо підняв голову й твердо сказав:

— Я ніколи не втечу як боягуз! Я краще переріжу собі горло, ніж зганьблю легіон дезертирством! Хочете знати, навіщо я тут? Я розповім, але заважати ви мені не смійте! Прошу вас. Я тут, як ви й припустили, через свого командира Вендора Райса. АЛЕ не тому, що він мені наказав, а тому, що... він мене вигнав із загону!

У голосі гнома відчувався біль. Очі заволокла мокра пелена, але він утримався, щоб не пустити сльозу. Реджинальд підняв брови й перезирнувся з Румером, потім сказав:

— Ось воно що... Мабуть, у нього були вагомі причини для цього. Я не пригадаю жодного разу, щоб Вендор виганяв когось зі свого загону.

Дуліф закрутив головою і, стиснувши губи, промовив:

— Ні! Це була помилка. Я не хотів, щоб так сталося. Я не хотів підглядати за ним і його супутницею. Я хочу все виправити!

Реджинальд дивувався все більше й більше. Вендор, супутниця, гном, що підглядає. Що за театральна вистава? І яка супутниця у Вендора, якщо він затятий холостяк? Може, гном хворіє? Він запитав того: — А ти нічого не плутаєш, друже? Вендор взагалі-то уникає жіночої статі. Вже я то знаю. Це перше! А друге — як ти збираєшся виправляти ситуацію посеред міста? Може, в тебе легка хвороба?

Дуліф пильно подивився на Реджинальда й сказав:

— Ви, може, і його друг, але багато чого не знаєте. Я побачив те, що мені не належало. Але це було випадково! Я не навмисне це зробив. І Вендор розлютився на мене за це й вигнав зі свого загону. Але я придумав, як усе виправити. Вендор разом із генералом вирушили на переговори. Я все дізнався. Вони вже довго у вежі. Мені просто слід застати Вендора й генерала разом. Я при всіх перепрошу Вендора й присягну у вічній вірності легіону та Вендорові, якщо він зможе мене пробачити. Ось мій план. І я прошу вас, пане, не перешкоджати мені. Це мій єдиний шанс реабілітуватися!

Реджинальд усміхнувся, потираючи лоба. Гноми — божевільний народець. Якщо заб'ють собі в голову щось, то ніяк не зупиниш. Реджинальд і не збирався перешкоджати, однак річ була в іншому. Гном просто не знав, що тут має проводитися операція з відкриття воріт, і він може просто не дочекатися генерала й Вендора до закінчення заварушки. І краще б пережити її, перебуваючи в строю, а не один на один із можливим ворогом.

Реджинальд хотів був пояснити все це гномові, однак Румер штовхнув його в бік ліктем і, вказуючи в бік вежі, сказав:

— Глянь, це схоже хустка летить униз.

Реджинальд придивився: на тлі сірої стіни вежі майнула біла цятка. Явно це була хустка, викинута генералом у вікно. Тієї ж секунди пролунав гучний звук рогу. Час діяти! Але слідом за рогом пролунав звук, схожий на дзвоновий. Але на відміну від звичайного дзвону, цей був глибокий і важкий. Від нього мурашки бігали по спині. Реджинальд помітив, що всі люди навколо завмерли. Ті, у кого в руках були предмети, кинули їх на землю. І з людьми почали відбуватися страшні зміни. Здавалося, їхня шкіра пливе, або під шкірою в них щось ворушиться. Він спіймав на собі погляд кількох із тих, хто завмер. Очі їхні були в прямому сенсі налиті кров'ю. Обличчя повільно спотворювалися в жахливу гримасу, неприродно розкриваючи рот або розтягуючи губи, оголюючи перекошений оскал.