Минуле 39

Дуліф усе так само пригнічено сидів. Вендор очікував на інше: він думав, що гном захопиться почутим, почне боязко розпитувати — це б загладило його провину. Вендор із задоволенням поділився б усім, що знає, адже, як не крути, гном таки незвичайний. Однак Дуліф просто мовчав, покірно схиливши голову.

Вендор був розчарований. І цей гном читає книжки? Яка з того користь? Перед ним жива представниця зоряного світу, а йому навіть не цікаво. Вендор ледь скривився й мовив:

— Я розчарований, Дуліфе. Дуже розчарований. Я виключаю тебе зі свого загону. Не хвилюйся, я дам хорошу рекомендацію, і тебе візьмуть до будь-якого іншого. А тепер іди. Я не хочу тебе більше бачити.

Дуліф задерев’янілими ногами підвівся й мовчки вийшов із намету. Він був приголомшений, йому було боляче й образливо. Усі в загоні знали, що у Вендора на гнома особливий погляд: він тренував і вивчав його більше за інших. Гном, попри юний вік, подавав великі надії, та й Вендор не став би дарма клопотатися, якби не бачив потенціалу. І що тепер? Учень зруйнував усе таким мерзенним чином.

Дуліф не міг собі цього вибачити. Батько виховував його інакше. Як він міг так низько пасти? Як міг так схибити? Вендор у ньому розчарувався... Нехай! Прийде час, і він доведе паладіну, що гідний і його поваги, і служби в штурмовому загоні. Гном ішов до загального намету, вітер обдував обличчя й здував сльози образи. Він поринув у мрії про те, як доведе свою відданість, і навіть не здогадувався, як скоро цим мріям судилося здійснитися...

Сатрі присіла в те саме крісло, де щойно був Вендор. Їй подобалося торкатися місць, де він перебував — там лишалося багато його енергії, яку їй було приємно відчувати й поглинати. Шкода, що люди позбавлені такої здатності. Хоча, можливо, коли вони вирушать до зірок, він навчиться. Недарма ж «паладин» означає «світлий син зірки». Вона закинула ногу на ногу й сказала:

— Ти був занадто жорстокий із цим молодим гномом. Повір мені — він не заслуговує на таке ставлення. Вендор стиснув губи й відповів:

— А я не заслуговую, щоб за мною підглядали. До того ж, Сатрі, погодься: він бачить тебе так само, як і я. Це значить, що він не такий, як інші смертні, проте його зовсім не хвилює, хто ти. Він просто злякався й закрився від найважливішої інформації у своєму житті. Це мене дуже розчарувало. Я б на його місці дізнався про тебе все до найменших дрібниць.

Сатрі нахилилася вперед і, грайливо посміхаючись, зауважила:

— Ну ще б пак! Ти так і робив. Коли вперше побачив мене, того ж вечора без упину розпитував і розпитував. Але я одразу зрозуміла, що ти зовсім не слухав моїх відповідей. Ти лише розглядав мої очі та кожну рису обличчя. Це було так мило... І ти так само дивишся на мене зараз. Мені це дуже подобається.

Обурення Вендора змінилося збентеженням. Сатрі говорила так, що він постійно ніяковів. Здавалося б, мало бути навпаки — чоловік має бентежити дівчину... Але якщо діва із зірок? Може, так і повинно бути? Як не дивно, про Альтарі він знав небагато — лише загальні відомості від майстра, але не від неї самої. Усе, що вона розповідала раніше, пролетіло повз вуха.

Вендор зніяковіло дивився на неї, а вона додала, облизнувши нижню губу:

— Мені дуже подобається, як ти на мене дивишся. Це вивільняє стільки твоєї енергії. До того ж у мене для тебе є маленький сюрприз. Те, що було біля річки, — то був душевний порив. Однак у мене є і порив тіла. Розумієш мене, мій любий?

Вендор чудово зрозумів, що мала на увазі Альтарі. Отже, усі живі істоти, навіть зоряні, кохаються! Це усвідомлення змусило його відчути легке тремтіння. Сатрі взяла його за руку й тихо прошепотіла:

— Слід зачинити намет. Думаю, нам час вгамувати тілесний голод просто зараз. Але пообіцяй, що ти пробачиш маленького гномика.

Вендор слухняно кивнув і, схвильований, попрямував до входу. Та щойно він наблизився до завіси, перед ним виріс генеральський кур’єр. — Командире Вендоре Райс, генерал Алтан Грендер просить вашої присутності у своїй свиті під час перемовин із правителем Грімдора.

Вендор не міг повірити своїм вухам. Саме зараз? Що за прокляття! Він озирнувся на Альтарі, ніби німо просячи вибачення. Вона, усміхнувшись, схвально кивнула.

— Передайте генералу, що я буду за п’ятнадцять хвилин, — відповів Вендор. Кур’єр пішов. Паладин знову повернувся до Сатрі з вибачливим виглядом.

— Не хвилюйся, любий, — заспокоїла вона. — Повернешся із завдання, і ми одразу продовжимо з того, на чому зупинилися. А зараз подаруй мені поцілунок перед розлукою, чи ти вже розлюбив свою пані?

Вендор в одну мить опинився поруч. Їхні губи злилися, немов стали одним цілим...