Минуле 38

Грімдор був похмурим містом-фортецею. Він розташовувався на горі, каскадами піднімаючись до її вершини, яку вінчала, наче корона, зубчаста вежа. З одного боку його омивала широка річка, з іншого вкривав розлогий ліс. Третій бік складався з високих пагорбів із гранітними брилами, що стирчали з землі й слугували природною перешкодою. І лише четвертий — вузька смужка рівнини — був єдиним підступом до міста. На ній і розмістився Сьомий легіон.

Легіон був грізною силою, і його поява змушувала або радіти, або тремтіти від страху. Однак, коли величезне військо зупинилося майже під стінами міста, жоден із вартових не вийшов дізнатися причину. Охоронці ходили вздовж мурів, ніби не помічаючи прибульців. Це змушувало легіонерів нервувати. До того ж лиха слава Грімдора створювала гнітючу атмосферу. Не раз під його стінами велися війни. У Грімдорі колись панував кривавий культ давнього бога зла; тут лютувала страшна магічна чума; жили найжорстокіші відьми. У цьому місті спалахнула одна з найкровопролитніших громадянських воєн, і саме тут спіймали перевертня та живого мерця.

Усе, що викликало жах або огиду, дивним чином знаходило притулок у Грімдорі. Його правителі найчастіше божеволіли, а місцеві майстри були найвправнішими виробниками отрут. Усе це було в минулому, але упереджене ставлення до міста залишилося. І ось знову кривава стежка привела легіон до його брами. Командирська верхівка на чолі з генералом збиралася делегацією до місцевого правителя, а звичайні солдати готувалися до бою. Більшість вважала, що нічим добрим цей похід не закінчиться.

Ось тільки Вендор не звертав уваги на загрозу. Його турбувало зовсім інше. Клятий гном Дуліф підглядав за ним і Сатрі! Може, і не підглядав, але точно щось бачив! Чомусь він теж здатний бачити його Альтарі. Це викликало у Вендора бурю обурення та ревнощів. Ніхто, крім, можливо, іншого паладина, не мав бачити Альтарі. Його єдину Альтарі.

Він сидів у кріслі у своєму наметі й нервово постукував пальцем по столу. Альтарі медитувала в далекому кутку, а навпроти Вендора на маленькій табуретці зіщулився Дуліф. З того моменту, як Вендор помітив гнома за деревом, і до самої зупинки біля Грімдора йому ніяк не вдавалося зловити коротуна, щоб поговорити по-чоловічому. Гном уміло ховався, сподіваючись, що командир охолоне. Обличчя Вендора в ту мить, коли він викрив гнома, не віщувало нічого доброго, і пояснювати щось було марно. Тому Дуліф не вигадав нічого кращого, як просто втекти. Взагалі-то він не був боягузом, але Вендора побоювався. Ті прийоми та швидкість, які палáдин демонстрував на тренуваннях, просто вражали. Що б він міг зробити з гномом у нападі люті? Невідомо. Тому Дуліф вирішив за краще сміливо відступити бігом, а потім уже якось вирішити питання.

Вендор свердлив гнома поглядом. Він різко запитав: — Що накажеш із тобою робити? Дуліф не піднімав голови. Вендор продовжував стукати пальцем по столу. Він знову звернувся до гнома: — Звідки ти взявся на мою голову? А? Тобі взагалі спадало на думку, що підглядати щонайменше непристойно! Ти хоч усвідомлюєш, свідком чого став? Та куди там! Ти ж просто гном... Ти мені безмірно противний. Дуліф спробував виправдатися, все так само не підводячи очей: — Я не підглядав... Мені наказали розшукати вас... І я пішов слідом. Звідки мені було знати... Але Вендор перервав його: — Ти думаєш, я не розумію? І дитині ясно, що рядовий не піде підглядати за командиром просто так. Мені незрозуміло інше. Якщо ти бачив, що відбувається щось незвичайне та прекрасне — те, чого ні тобі, ні іншому смертному бачити не належить, — чому ти просто не розвернувся й не пішов? Боявся не виконати наказ? Дурниця! Таким тебе не залякати. Ні, ти залишився, бо тобі було цікаво! Ось у чому біда. Ти підглядав за мною та зоряною володаркою. Ти такий чурбан, Дуліфе, хоч і читаєш свої книжки. Ти хоч в одній із них бачив згадку про Альтарі? Про прекрасних жителів зірок? Звісно, ні. Ти просто сидів там за деревом і витріщався, і це огидно. Такого від гнома я не очікував. Зазвичай джерелом пороків є люди, але щоб гноми...

Дуліф зсутулився ще більше. Вендор усе пояснив вірно, ось чому йому самому було так ніяково. Він справді міг піти, щойно побачив незвичайний повітряний танець командира та богині. Йому просто хотілося дивитися. Дивитися на надзвичайне явище, а все інше було лише виправданням. Дуліфу було соромно за себе. Очі його зволожилися. Якби батько бачив його... до якого ступеня недосконалості він дійшов. Яка користь із прочитаних книг, якщо він повівся так... мерзенно.

Альтарі відчувала муки гнома. Вона не могла залишитися байдужою. До того ж вона не бачила нічого поганого в тому, що гномик спостерігав за їхнім злиттям задля створення іскри дитини. Це ж не було тілесне єднання. Злиття душ можна бачити, це навіть добре. А от соїтіе тіл, яке чекає на них із Вендором попереду, бачити не повинен ніхто — це занадто особисте. До того ж Вендор або забув, або вона не встигла розповісти, що злиття душ у її світі — справа публічна, де всі радіють народженню нової іскри. Просто тут ніхто б цього не зрозумів. А гномик... це ж просто гномик!

Сатрі граційно піднялася й підійшла до Вендора. Вона обвила його ззаду руками й лагідно промовила: — Любий, не ображай так нещасного гномика. Подивися на нього: ще мить — і він просто розчиниться в просторі від сорому. Він же нічого поганого не вчинив.

Вендора охопили дві хвилі: ревнощі та гнів. Яка з них була першою, він не розбирав. Сатрі захищає цього коротуна! Він підскочив і, вказуючи на гнома, гнівно вигукнув:

— Як це не вчинив? Він підглядав за нами! Розглядав своїми маленькими оченятами кожну деталь нашого злиття. Ось тільки навіщо — я не збагну. Ні, Сатрі, не захищай його! Йому соромно, і правильно, так і має бути. Може, у вашому світі це нормально, але у нас усе інакше. Такі речі повинні залишатися між двома... закоханими. І неважливо, гном ти, ельф чи людина. І найогидніше знаєш що? Він навіть не розуміє, хто ти! І не хоче розуміти. Він просто сидить і боїться, як дурна тварина. З того моменту, як він побачив тебе, він жодного разу не підійшов, щоб поцікавитися, хто ти. Розумієш? Він, скоріш за все, вбив собі в голову, що ти якийсь демон. І боїться тебе, попри те, що ти його захищаєш. Дуліфе, щоб тебе розірвало! Підніми голову й подивися на пані Сатрітолінконез. Вона не демон! Запам'ятай це раз і назавжди. Пані Сатрі — жителька зірок. Вона хранителька мудрості та наставниця. І те, що ти підгледів, не було відьмацьким шабашем. У нас із пані... почуття. Ми кохаємо одне одного, і саме так проявляється наша любов. Те, що ти бачив, — це особливе таїнство. І тобі випало щастя споглядати його. Розумієш?