На Орбіті 4

Мальвус не міг надивитися на таке диво. Він запитав: — Як же тебе звати, штучний розуме? Голос відповів: — Тобі вирішувати, як звучатиме моє нове ім'я. Мальвус, не вагаючись, мовив: — Твоє ім'я буде таким же, як і в корабля — Гамертон, друже. А мене клич Мальвусом. Голос відповів: — Радий знайомству, друже Мальвусе...

Мальвус стояв біля прозорої стіни корабля й згадував низку подій, що привели його сюди. Його волосся так і не відросло після поглинання монстром. Блискучу лису голову ельфа вінчала золота діадема з великим червоним каменем. Тіло вкривав сріблястий костюм із таким самим плащем. А всього його огортала щільна прозора аура, що переливалася в навколишньому світлі, наче вода. Цю ауру він створив разом із Гамертоном для комфортного перебування в різних світах.

На своєму судні Мальвус відвідав світ, який назвав Цвинтарем Богів. Побачене там приголомшило його: величезні міста, що плавали в небесах, і таких само розмірів палаючі кораблі. А на землі нерухомо лежали створіння, яких він не міг назвати інакше, як богами. Деякі випромінювали таку енергетику, що на них неможливо було навіть дивитися. На орбіті планети кружляли три зруйновані супутники розміром не менше за Землю. Сонце в цьому світі було майже на третину поглинене синьою пеленою. А між місяцями та планетою металися примарні жахливі тіні — душі померлих богів.

Довго в тому світі Мальвус перебувати не міг: енергетика смерті руйнувала Гамертон. Побував він і у світі «Цотуу» — таку назву він дав йому на честь місцевих жителів. Ці істоти були вищими за ельфів, мали довгі шиї та величезні очі. Вони також переміщалися на повітряних суднах, проте ніколи раніше не зустрічали гостей із зірок.

Був Мальвус і у світі, де застав, як бог виявляв свої почуття до богині. Бог був зітканий із хмар і блискавок, що пронизували весь простір, і віддалено нагадував людину. А богиня була величезною скелею, яка почала набувати обрисів жіночої постаті при наближенні коханого. Кам'яна богиня, скинувши зайве каміння, боязко стояла оголеною, злегка нахиливши голову, а грозовий бог спустився до неї й обійняв ззаду своїми величезними руками-хмарами. Вона простягнула до нього кам'яні руки, і вони з'єдналися в поцілунку. Пролунав оглушливий грім і розряди блискавок. Мальвус вважав нечемним спостерігати за пристрастю богів і поспішно пішов.

Але все це тішило його недовго. Усі світи, які він відвідав, розташовувалися порівняно недалеко від Землі та Уламка. Мальвус зникав з очей товариства лише на два-три місяці. Востаннє його не бачили пів року. І не тому, що перехід був довгим — просто паливом для Гамертона слугував час. А от переміщення до Серця Всесвіту ніяк не вдавалося, доки Гамертон не виявив міжпросторовий тунель на орбіті Землі.

На цей перехід потрібно було багато часу. Розрахунки свідчили, що мандрівка триватиме близько ста п'ятдесяти років. Це був рішучий крок. Мальвус не очікував такого — він розраховував на п'ятнадцять, ну двадцять п'ять років. Але сто п'ятдесят! Він довго вагався, та одного вечора у своєму кабінеті нарешті зважився. Нікого не попередивши, він подумки подав сигнал Гамертону. Той миттєво переніс господаря на борт. Корабель увібрав у себе запас часу на сто п'ятдесят років і почав вхід у просторовий тунель.

І раптом зупинився. Мальвус не міг зрозуміти чому, аж поки його не перервав голос Гамертона:

— Друже Мальвусе, не хочу відривати тебе від роздумів, однак у нас проникнення на судно. Мальвус був шокований:

— Проникнення? На Гамертон? Але як? Хто? Голос так само спокійно відповів:

— Яким чином — невідомо. Імовірно, вони матеріалізувалися прямо на борту. Наші гості дуже потворні, судячи з усього — агресивні, і стрімко наближаються до тебе. Мальвус вигукнув: — То пошли сталеву охорону, щоб зупинити цих... гостей! — Уже послав, однак наша варта не в змозі їх стримати.

Мальвус не розумів, що відбувається. Йому здавалося, що це поганий сон. — Друже Гамертоне, дай-но зображення! Перед ним виник прямокутник, що транслював події біля капітанського містка. Три огидні сині створіння, що стікали слизом, мали безліч кінцівок, кігтів і зубів. З жахливим ревом вони рвали на шматки сталевих охоронців, наче ті були з паперу.

Значить, вихід один: розпилити їх на молекули й викинути за межі судна. Мальвус узяв Дезінтегратор і мовив:

— Друже мій, впусти гостей. Я хочу їх привітати. — Як скажеш, друже Мальвусе. Тільки будь обережнішим. Мені не хочеться тебе втрачати.

Дальня стіна зникла, і до великої яскравої зали ввірвалися потвори. Мальвус спрямував на них вістря Дезінтегратора й провів по кожній білим променем. Усі три створіння луснули, як мильні бульбашки, перетворившись на сині хмарки. Мальвус кожну з них вивів променем крізь прозору стіну судна.

Чи не ці істоти блокують корабель? Гамертон знову звернувся до нього:

— Друже мій, мушу повідомити, що наше судно почало зворотний рух. Мальвус не міг повірити своїм вухам:

— Як зворотний рух? Гамертон сам летить назад? Голос беземоційно відповів:

— Ні, друже мій. Нас щось виштовхує з просторового тунелю назад, до Землі та Уламка Світу.