На Орбіті 2

Але повністю проникнути він боявся й просунув за межу лише руку. Кисть почала змінювати форму, розтягнувшись, наче стрічка, що коливається під водою. І найжахливіше — він переставав її відчувати. Він злякався й відсмикнув руку назад. Вона поступово набула нормальної форми, і від ідеї проникнення за межу Мальвус відмовився.

Наступним відкриттям стало миттєве переміщення на будь-які відстані. Він переміщався за допомогою куба, куди йому заманеться. Але щоразу, починаючи рух, він відчував дивний поклик. Немов у глибині свідомості його хтось тихенько кликав. Мальвус не раз намагався зосередитися на цьому голосі. І одного разу йому це вдалося. Він запитав: «Куди ти мене кличеш?». І голос відповів: «Земля!».

Мальвус спробував переміститися на Землю з Уламка, і все вдалося. Він опинився в руїнах величезного міста. І хоч це були руїни, вони захопили Мальвуса. Величні споруди, що своїми уламками здіймалися високо в небо. Дивовижні дороги, сади й повітряні мости. Усе це було надзвичайно чарівним. Мальвус блукав вулицями, розглядаючи кожну деталь із розкритим ротом.

І несподівано його покликав голос. Той самий, що звучав у його голові. Належав він сивобородому старому з посохом у подертому сірому одязі. Мальвус запитав старця, хто він і навіщо його кликав. Старий усміхнувся й відповів: «Сумно мені, старому, одному тут сидіти, ось я й покликав тебе. А звуть мене дідусь Протос».

І вони почали спілкуватися. Старий розповідав йому дуже цікаві речі, вчив магії та різним технічним наукам. Мальвус дізнався, що місто, в якому вони перебувають, — це місто зниклих богів, які жили на Землі сотні тисяч років тому. Як вони виглядають, мало хто знає. Навіть Протос не знав. Або не пам'ятав. Протос уже не міг у цьому розібратися.

Боги залишили після себе безліч знарядь і кораблів для польотів Усесвітом. Дідусь Протос розповідав усе, нічого не приховуючи, і Мальвус уважно слухав. Він часто повертався до Протоса, і той щоразу знаходив нові історії та завдання.

Час ішов, і Мальвусу слід було вчитися. Оскільки він значно випереджав однолітків, рідний дідусь Мальвуса вирішив віддати його до Академії Магічних Наук. Будучи ще юнаком, Мальвус блискуче її закінчив. Одразу після випускних іспитів він знову вирушив на Землю, щоб поділитися радістю з дідусем Протосом. І той радів чи не більше за самого Мальвуса.

Протос вирішив зробити Мальвусу подарунок — він відвів його до величезного літального судна, схожого на скелю. Протос сказав, що це судно називається «Гамертон», і воно могло б доставити Мальвуса до Серця Всесвіту — скарбниці всіх знань, що існують у світі. Однак це судно не працює. Скільки років Протос над ним не чаклував — не піддається, і край. Він сказав, що дарує його Мальвусу: якщо той зможе полагодити корабель, то вирушить пізнавати всесвітні таємниці.

Ця ідея назавжди оволоділа свідомістю Мальвуса, і він узявся за ремонт. Але чого він не очікував, то це того, що відновлення судна виявиться майже неможливим завданням. І це заняття стало сенсом його життя.

Мальвус ріс. Йому запропонували роботу в Академії Магічних Наук із наданням найкращої лабораторії, і, звісно ж, він погодився. Мальвус читав лекції, експериментував, писав історичні та магічні книги. А у вільний час переміщався на Землю й намагався полагодити «Гамертон». Дідусь Протос продовжував розповідати йому дедалі захопливіші історії про події далекого минулого, що й лягло в основу багатьох творів Мальвуса. Старий давав дедалі складніші завдання, над якими юнак так само із задоволенням «ламав голову».

Мальвус відчував, як завдяки роботі та наставництву Протоса він розвиває свій розумовий потенціал. Йому здавалося, що скоро він полагодить «Гамертон» і разом із Протосом вирушить до Серця Всесвіту. На роботі його також супроводжували успіхи. Він закінчив теоретичну працю «Двоїстість поняття магія-матерія», в якій довів, що багато предметів можуть переходити в магічну хвилю й навпаки, підкріпивши теорію блискучим експериментом. Уся аудиторія аплодувала Мальвусу стоячи.

Однак це було в першій половині дня. А в другій він представив шановній публіці свій пристрій, назвавши його «Просторово-молекулярний дезінтегратор матерії». Цей пристрій, зовні схожий на короткий спис, міг розкладати на молекули різні об'єкти, а потім збирати їх воєдино, утворюючи абсолютно новий за своїми властивостями об'єкт. Публіка знову була приголомшена, оплески не вщухали. Це був грандіозний успіх. Мальвус припускав, що його винахід піднесе расу ельфів на новий технологічний рівень і вони зможуть змагатися навіть із гномами.

Аудиторія не хотіла відпускати Мальвуса, але він поспішав. Він поспішав поділитися радістю з дідусем Протосом. Мальвус миттєво перенісся на Землю. Сутінки, що насувалися, зовсім його не бентежили. Він майже світився від щастя й хотів, щоб Протос розділив його з ним. Він знайшов старого у своїй халупі при тьмяному світлі. Той сидів до нього спиною й тихо підсміювався.

Мальвус не звернув на це уваги. Він одразу почав захоплено розповідати про свій успіх. А коли закінчив, старий запитав його: «То ти досяг вершини свого розвитку?». Мальвус упевнено відповів: «Так!». Старий різко повернувся й кинув йому свою палицю з криком: «Тримай!». Мальвус рефлекторно схопив її й наче скам'янів. Він не міг поворухнутися й, мов зрубане дерево, повалився на землю. А старий випростався на весь зріст і, все так само злісно хихикаючи, сказав: «У мене для тебе є остання історія».