На орбіті 1

Мальвус Понт був надзвичайно спантеличений. Рух припинився. Точніше, він тільки-но розпочався й одразу урвався. Здавалося, «Гамертон» у щось уперся. Але хіба таке можливо? Хіба можна в космосі натрапити на перешкоду, яка не руйнує судно, а просто блокує шлях?

Мальвус дивився крізь прозору стіну корабля, і перед ним поставала прекрасна й незвичайна картина: планета Земля і велетенський конусоподібний камінь, що стирчав із неї, завбільшки з третину самої планети. І планета, і велетенська брила були оповиті блакитним маревом атмосфери. По них текли річки й моря, росли ліси, а гори тягнулися до неба. Колись ця брила, врізана в Землю, була Мальвусу домом. Вона зветься «Уламок Світу». Тепер же він залишив його й прямував на «Гамертоні» до Серця Всесвіту, але щось завадило переміщенню.

Корабель просто застряг у просторовому тунелі. Однією частиною він перебував на орбіті Землі, а іншою вже майже досяг Серця Всесвіту. І це було прикро. Попри всю свою кмітливість і винахідливість, Мальвус не зміг знайти пояснення цьому явищу. Він навіть підрахував, що з моменту його входу в просторовий тунель на «Уламку Світу» минуло щонайменше сто п'ятдесят років. На самому ж судні минув заледве місяць.

Спочатку «Гамертон» почав молекулярно втягуватися в тунель майже наполовину, а потім зупинився. Електронний друг, якого Мальвус назвав так само, як і судно — «Гамертон», повідомив, що рух заблоковано… нічим! Ані пошкоджень на судні, ані сторонніх об'єктів у тунелі не було. Причина залишалася нез’ясованою. Мальвус провів низку експериментів і дійшов висновку, що з тунелю в бік Землі одночасно з «Гамертоном» щось або хтось намагався проникнути, і вони стали одне для одного зустрічними корками. Але це була лише гіпотеза. Перевірити її не було жодної можливості, оскільки санація навколишнього простору не виявила нічиєї присутності.

Мальвусу не залишалося нічого іншого, окрім очікування. Це гнітило. Бути за крок від Серця Всесвіту й не досягти його. Але біда була навіть не в цьому. «Гамертон» не міг здійснити реверс і повернутися на ту саму позицію, що була перед входом у тунель. Мальвус дивився на Землю та «Уламок Світу», і його охоплював смуток. Колись він був ельфом і жив серед собі подібних. Тепер же пам'ять про нього, напевно, вже стерлася. Лише кілька написаних ним книг, можливо, збереглися в далеких куточках бібліотечних полиць. Але так мало бути. Він мусив пізнати все. Він завжди цього прагнув. З самого дитинства він бачив суть речей. Навіть без пояснень він миттєво розумівся на механізмах і магічних конструкціях.

Першим його досягненням, ще в дитинстві, став знаменитий магічний годинник Преала Номікуса, який не працював уже понад п'ятсот років. Багато хто намагався його запустити, але марно. Мальвуса до цього годинника привів дід. Хлопчик лише глянув на нього й зрозумів, у чому несправність. Він заповз у величезний механізм з одним лише молоточком. Юний Мальвус розбив ним магічний кристалик у самій серцевині годинника. Він знав, що саме цей кристал із десятка тисяч є перешкодою. Потім узяв магічну скляну паличку й, розбивши її, розвіяв осколки та магічний пил над механізмом. Велетенська конструкція здригнулася так, що тремтіння передалося всій будівлі. Годинник Преала Номікуса знову запрацював. Мальвус запустив його.

З цього й почалася його слава. Йому вдавалося запускати або, навпаки, зупиняти безліч магічних, механічних та механіко-магічних пристроїв. Дідусь подарував йому чудову річ, яку назвав «Куб Світів» — чорний куб розміром із голову новонародженого, вкритий безліччю дрібних ієрогліфів, порожнин, отворів і борозен. Це був ще один загадковий винахід прадавніх, який так і не змогли збагнути; він лежав на складі Академії магії, вважаючись зламаним або таким, що втратив усяку силу. Мальвус порався з ним днями й ночами. Він відчував, що розгадка поруч, але ніяк не міг її намацати.

Він витратив на таємницю куба понад два місяці — у кілька разів довше, ніж на будь-які інші механізми. А потім куб піддався й відкрив першу таємницю. Він дозволяв Мальвусу проникати в проміжок між простором і якоюсь іншою матерією. Мальвус бачив ельфів навколо, його ж не бачив ніхто. Він бачив надзвичайних істот, схожих на крилатих медуз, що наближалися до якоїсь межі біля нього, але не могли її перетнути. Бачив він і велетенські сутності, що переміщалися десь далеко за цією невидимою межею. Мальвусу чомусь подумалося, що він перебуває під водою.

Він здійснював переходи у цей дивний світ дуже часто, і одного разу прихопив із собою сачок, щоб виловити одну з летючих медуз. І це йому вдалося досить легко. Вона сама запливла в сачок, він підсік її й витягнув, а потім повернувся у свій світ. Із нещасною медузою почали відбуватися дивні метаморфози: просто в сачку вона почала перетворюватися на істоту з безліччю щупалець. Коли перетворення завершилося, створіння почало пронизливо пищати. Мальвус був ще дитиною, він розхвилювався й не придумав нічого кращого, як знову перейти в інший світ і повернути створіння назад за межу. Так він і зробив. Істота знову стала крилатою світло-блакитною медузою, яка продовжила свій неспішний рух.

Наступна ідея Мальвуса полягала в тому, щоб самому перетнути межу.