Сьогодення 34

Трал тріумфував! Він у надзвичайному обладунку йде вулицями, і люди дивляться йому вслід. І він не один, він зі своїми найкращими друзями. Це була казка! Це був прекрасний сон. До того ж вони не театрально крокують, а прямують на бій із найнебезпечнішою бандою міста. Вони йдуть на битву як справжні герої. Непереможні герої. Так! Усі дитячі мрії здійснилися у найкращому своєму втіленні. Краще й бути не може!

А Бріан знову заповзявся жувати яблуко, незграбно притримуючи однією рукою і шолом, і плід. Дехто з перехожих упізнавав у лицарях тих самих сміливців, що розігнали збіговисько бандитів, і їм одразу ставало зрозуміло, куди прямує цей загін. Інші впізнавали серед них свого знайомого чи колегу по цеху, чому дуже дивувалися. А яскрава й грізна процесія впевнено й мовчки наближалася до своєї мети.

Бріан несподівано запитав:

— Я коли йду, чую, як гуде обладунок. Дуліфе, так має бути? Той відповів:

— Звичайно! Він же надзвичайно важкий насправді. Механіко-розподільна система компенсаторів ваги та рухів працює на повну. Гіліас перепитав:

— То вони заклинити можуть? Трал прицмокнув від невдоволення й відказав:

— Гіліасе, тобі аби хвилюватися! Як він заклинить? Нас у таких латах ціла армія не зупинить! Гном хитнув головою:

— Ну не скажи. Я бачив, як самовпевненість губила багатьох. Це просто чудові обладунки майстрів півночі та сходу, але не більше. Усе інше залежить уже від їхнього власника. Трал відповів:

— Я про це й кажу. Ми рухаємося, немов демони, та ще й у броні будемо. Тут уся мерзенна бандитська погань розбіжиться! Гіліас зауважив:

— Це ми без обладунків так рухаємося. Може, вони сковуватимуть наші рухи. На це слід звернути особливу увагу під час сутички. Трал на це просто невдоволено пирхнув.

Ерідор же подумав, що саме час хоч якось привернути увагу до свого обладунку, і мовив:

— Не знаю, як ваші лати, а мої точно дозволяють мені вільно рухатися. Я почуваюся в них краще, ніж без них. Це ж обладунок самого батька лорда Арімана. Він був героєм сьомого легіону та другом Вендора! Однак ці слова не справили жодного впливу на друзів. Кожен із них був зачарований і задоволений власним вибором, тож не залишалося місця для захоплення чужим спорядженням. Відповів лише Дуліф:

— Я пам'ятаю цей обладунок. Лорд Ділай Елійський у ньому був непереможний. Бріан дожував яблуко, знову надів шолом і сказав:

— У тебе, Ерідоре, такий дивний голос стає, коли розмовляєш у цьому шоломі. Наче й не ти зовсім. Гіліас погодився:

— Це точно. Ти в цьому обладунку сам на себе не схожий. Цього Ерідору було достатньо. Він усміхнувся. Звичайно, не схожий. Без обладунку він просто Ерідор, а в обладунку він — БОЙОВИЙ МАГ!

Трал зупинився й мовив:

— Це тут. Ось ці двері. Друзі спинилися й подивилися туди, куди вказував Трал. Сходи біля однієї з будівель вели вниз і впиралися в масивні дерев'яні двері. Бріан запитав:

— І що тепер? Будемо стукати? Ерідор усміхнувся й сказав:

— Так. Я постукаю. Сподіваюся, вийде.

Вони наблизилися до входу, розмістившись усім загоном на сходах. Ерідор був найближче до дверей. Він зробив швидкий рух рукою, і магічний скіпетр опинився в нього в долоні. Він зосередився на телекінетичних здібностях ментального впливу на предмети. Рукою зі скіпетром він став креслити в повітрі невидимі дуги. Двері скрипнули. Десь тріснуло. Рвонулися. Потім ще раз. Ерідор став напівголосно промовляти заклинання посилення телекінезу. Потім підняв руку з магічним скіпетром над головою й різко опустив, спрямувавши в бік входу.

Масивні двері з гучним тріском розломилися навпіл і впали всередину разом із частиною одвірка, на якому кріпилися завіси, здійнявши невелику хмару пилу. Друзі були вражені силою Ерідора, однак захоплюватися цим було не на часі. Гіліас обійшов Ерідора й ступив за зруйновані двері. Потім Трал і всі інші. За дверима було велике підвальне приміщення, заповнене бандитами. Скрізь стояли столи та лежаки, на яких вони розміщувалися. Уздовж стін було складено, мабуть, награбоване добро та зброю.

Гіліас бачив, що погляд кожного з присутніх тут бандитів спрямований у їхній бік. Боги, як же їх тут багато! Сотні півтори, не менше. Якщо зав'яжеться бій, буде дуже багато мертвих і крові. Хіба це геройство? Просто прийти й почати вирізати цих людей? А якщо серед них є ті, хто опинився тут через обман? Є ті, хто хоче піти? Є й ті, хто кається у скоєному? І якщо позбавити життя таких людей, то чим вони тоді будуть кращі за вбивць? Хіба така кров на руках зробить їх гідними легенд і балад?

Але такі думки, мабуть, непокоїли голову лише одного Гіліаса. Трал обійшов його, став на зламані двері, ударив кулаком правої руки в долоню лівої й злорадно крикнув:

— Ну що, мерзотники? Готові землю гризти? Бандити миттю втямили, що це не варта. Значить, можна розірвати непроханих гостей на шматки! І слова Трала просто підірвали весь цей і без того оскаженілий натовп. З ревом і криками вони зірвалися, як за командою, зі своїх місць. Хто кинувся за зброєю, хто одразу помчав у бік нерозсудливих сміливців.