Сьогодення 32

Дуліф здивувався:

— Невже так швидко рухалися? Я бачив лише одну людину, здатну так переміщатися, — це Вендор.

Гіліас відповів:

— Гадаю, це сила першопаладинів дедалі більше охоплює нас. До речі, як казав Вендор, ти теж носій однієї з душ. Може, тому ти так швидко оговтався від важкого удару? Можливо, і в тобі вже прокинулася ця незвичайна міць?

Гном невпевнено мовив:

— Навіть не знаю, хлопці. Не думаю. Хоча всередині почуваюся так, ніби помолодшав.

Трал почав підбурювати гнома:

— То перевір! Вдар щосили по тому дереву! Або краще он по тій великій брилі! Давай!

Гном зам’явся:

— Та ну… Я ж не хлопчисько якийсь, щоб дерева та каміння лупцювати.

Долучився і Бріан:

— Давай, Дуліфе! Вдар по каменю. Перевір свою силу. Я теж спочатку довго вагався. Вона має з'явитися і в тебе.

Дуліфа пойняли змішані почуття. У ньому прокинувся молодецький запал, але водночас він розумів, що це безглуздя, не варте поважного гнома в його літах. Він перевів погляд на Гіліаса. Той усміхнувся й знизав плечима. Трал знову підбадьорив:

— Ну ж бо, давай! Завжди цікаво подивитися, як ця сила проявляється в інших. Ми всі чекаємо. Чи ти злякався цього камінця?

Дуліф подивився на чималий валун, що стирчав із землі й сягав гномові до колін. Він усе ще вагався. А раптом ці троє просто кепкують із нього? Він повірить, розіб’є руку об камінь, а вони сміятимуться зі старого дурня… Хоча ні! Ці хлопці не такі, хоч він і мало їх знає. Дріб'язкових жартів від них годі й чекати. Зрештою, вони захистили його крамницю і його самого, поки він лежав непритомний. Що ж, можна зважитися на цей дивний вчинок. У гіршому разі просто рука поболить.

Він стиснув губи, відійшов на кілька кроків і, різко розбігшись, із вигуком «Ха!» щосили вдарив кулаком по каменю. Брила вилетіла із землі, наче вирваний зуб, і впала за кілька метрів. Гном був украй вражений, хоча відзначив, що руку після удару трохи потягувало. Друзі схвально вигукнули:

— Ого-о! — Оце так удар! — Блискуче!

Дуліф дивувався: треба ж, на старості літ таке щастя привалило. Чому ця сила не відкрилася раніше? Коли він бився у Грімдорі чи в інших битвах — скількох побратимів можна було б урятувати…

А Трал вибрався на берег і попрямував до валуна:

— Я теж хочу пнути цей камінь! — заявив він і дав бутса брилі. Та знову відлетіла вбік, наче м’яч.

Але Трал одразу почав розминати пальці на нозі, нарікаючи:

— Прокляття! Боляче. Вже минає, але, мабуть, у «копаного м’яча» камінням ми ще грати не готові.

Гіліас ніби на це й чекав. Він підняв вказівний палець догори й мовив:

— Ось тобі урок і доказ того, що ми вразливі. Слід бути надзвичайно обережними!

Трал лише махнув на нього рукою…

Вендор був безмежно радий успіхам друзів. Він цілком схвалив ідею походу проти бандитської зграї. Тільки Ерідор засмутився через те, що не зміг підтримати товаришів у бійці. Проте він без вагань погодився вибити мерзенне кубло з міста. Вендор подарував йому обладунки свого старого бойового побратима Дилая, батька Арімана. Вендор розповідав, що зберігав їх багато років — хотів піднести лорду Аріману як весільний подарунок, але не встиг.

Обладунки мали магічне обмеження: їх міг одягнути лише той, хто був однієї крові з власником. Коли Ерідор приміряв їх, вони дивовижним чином сіли на нього як влиті, хоча на вигляд здавалися набагато більшими. Комплект складався із шолома, що повністю закривав обличчя, залишаючи вузькі розрізи для очей із чорним склом. Проте крізь них Ерідор бачив світ чітко, навіть яскравіше, ніж зазвичай.

Від шолома спускалася дрібна кольчуга, що щільно прикривала шию. Далі йшов нагрудник із гостроверхими наплічниками, який еластично прилягав до тіла поверх одягу. Руки до ліктів захищали рукавиці, що до самих кінчиків пальців були спіралеподібними, наче вирізаними з суцільного матеріалу. Живіт прикривала дрібнозерниста кольчуга, а ноги до колін ховалися в чоботи, що складалися з передньої та задньої панелей. Кріплення ідеально заходили в пази, і Ерідору здавалося, що чоботи — це його друга шкіра. Вінчав цей чудовий обладунок темно-синій плащ із капюшоном, оздоблений золотим шиттям.

Плащ мав дивовижну властивість: якщо загорнутися в нього лівою рукою, він ставав міцним, як щит. Пробити його було майже неможливо. Проте в ділянці живота на плащі був круглий отвір — такий самий, як і в самій кольчузі. Вендор запевняв, що ні вогонь, ні меч, ні стріла не візьмуть цей плащ, а отвір був пророблений іншою зброєю. Якою саме — він не уточнив. Найцікавішим було те, що обладунок здавався зробленим із каменю темно-зеленого кольору, навіть кольчужні елементи.

Але на цьому дарунки Вендора не закінчилися. Він вручив Ерідорові ще й зброю Дилая — механічний пристрій, що кріпився до правої руки. Всередині нього містився невеликий темний скіпетр із наконечником із блакитного каменю.