III.III

Він вийшов з-за прилавка і, закотивши рукава, попрямував до нахабної трійці. Однак той, що був із хижими очима, дістав із кишені маленьку трубочку й видмухнув прямо в обличчя Дуліфу хмару порошку зеленого кольору. Він виявився досить їдким. У гнома перехопило подих, і миттєво засльозилися й запекли очі. Він зігнувся, незграбно намагаючись кашляти. Велетень розмахнувся й опустив молот Дуліфу на спину. Гном крекнув і розпластався на підлозі. Дуліфу здалося, що одне з ребер хруснуло.

Здоровань засміявся й хрипким басом сказав, звертаючись до спільника з дитячим обличчям:

— Булов, і це герой Сьомого Легіону? Ха-ха! Та я його мало не розчавив, як муху. Брехня це все! Який це, до біса, герой? Шмаркач гномій це, а не герой.

Але Булов заперечив:

— Герой, герой. Ти, Мурате, не зазнавайся. Просто заскочив ти його зненацька. Я наводив довідки й точно знаю, що це один із визнаних героїв битви під Грімдором. До того ж він уже не молодий. Але це й на краще. Зараз ми його зламаємо, буде нам і данину платити, і пошукаємо його бойові нагороди. Вони дуже дорого коштують на чорному ринку.

Третій вимагач відтягнув Дуліфа до прилавка й обпер його об нього спиною. Він присів навпочіпки перед гномом, дістав із кишені насіння і, кидаючи шкарлупиння прямо на гнома, звернувся до нього:

— Ось бачиш, друже, як погано виходить. Я скільки до тебе приходив. По-людськи з тобою спілкувався. Скільки часу давав на роздуми, а ти зі мною як із поганим псом себе поводив. Ну от і отримуй тепер за свою хамську поведінку. І в будь-якому разі, мені тебе шкода. Мурат може з тебе котлету зробити. Але я цього не дозволю. Я навіть не буду підвищувати місячну плату тобі. Просто як неустойку ми заберемо твої медалі, і все. Вони тобі в будь-якому разі не потрібні. Лежать собі, припадають пилом. А нам від них буде користь. Згода?

Гном у відповідь тільки хрипів із закритими очима. А той, що лузав насіння, продовжив:

— Я зрозумів, ти не зможеш нам сказати, де вони в тебе лежать, так? Ну, це не страшно. Ми самі пошукаємо, а ти потім прибереш. Згода, відпочивай поки що.

Він різко поплескав гнома по щоці й підвівся, звертаючись до Мурата:

— Ну що, хлопці, перевернемо тут усе догори дном? Пошукаємо медальки. Може, ще щось цінне знайдемо.

Здоровань усміхнувся, підійшов до шафи, що стояла біля вхідних дверей, і, розмахнувшись, із усієї сили вдарив по ній молотом. Шафа підскочила й, тріснувши, впала на підлогу, попередньо витрусивши із себе шкіряні рукавиці, тканини, шкіряний шолом і сорочки. Мурат ще раз ударив по шафі, відбивши одну зі стінок, і, усміхаючись, сказав:

— Тут не знайшов! Треба шукати далі!

В цей момент розчинилися двері до крамниці, і на порозі з'явився Гіліас, опинившись віч-на-віч зі здорованем. Гіліас мовчки перевів погляд зі здорованя на хриплячого гнома, потім на чоловіка з маленькими хижими очима, і знову на здорованя. Він спочатку навіть не зрозумів, що відбувається в крамниці, такою незвичайною здалася йому картина. Він нахмурив брови й спробував запитати:

— Так! Що тут робиться...

Але не закінчив. Велетень поклав йому свою долоню на обличчя й щосили виштовхнув того з дверного отвору на вулицю, сказавши при цьому:

— Геть пішов, шакаленя! Закрито крамницю!

— і носком ноги зачинив двері. Решта бандитів-вимагачів не звернули на цю сценку жодної уваги. Вони посилено нишпорили по приміщенню, перевертаючи зброю та обладунки, витрушували ящики з посудом, вишукуючи бойові нагороди Дуліфа.

Здоровань розвернувся спиною до дверей, і вони різко розчахнулися. У дверях стояв Гіліас. Губи його були стиснуті. Очі палали люттю. Здоровань скривився й знову потягнувся схопити нахабу. Гіліас, не чекаючи цього, завдав два удари в розчепірену долоню. Удари були настільки швидкими, що Мурат їх просто не помітив. І настільки сильними, що його рука відсмикнулася назад, немов ганчір'яна. До того ж руку пронизав різкий біль. Він заревів і замахнувся кувалдою. Гіліас підскочив і в польоті вдарив ліктем по держаку. Той розкололося, й одна частина кувалди полетіла кудись убік.

Здоровань узагалі не зрозумів, що відбулося. А Гіліас подумав, що розбивати ліктем кувалди — погана ідея. Він відчував, як гуде тепер лікоть. Але вже пізно. І він став бити здорованя по корпусу. Кулаки так м’яко заходили в плоть, немов перед ним стояло не велике людське тіло, а великий матрац. А здоровань просто був приголомшений. Він якось незграбно намагався блокувати удари, яких навіть не бачив. Він тільки краєм ока встигав помічати, як різко рухаються плечі незнайомця. На секунду з’являється кулак і знову зникає, щоб завдати чергового удару. Мурату здавалося, що його б’ють залізним молотом. Він відчув, як два його ребра тріснули, а шлунок підскакував усередині, немов м’яч. Незважаючи на свій зріст, він нічого не міг зробити цьому дивному незнайомцю.

А Гіліас не хотів зупинятися. Він бив здорованя і по тілу, і по руках. Бив, не дотримуючись жодних технік. Просто молотив, немов відбивну м’ясорубкою. Здоровань почав стогнати, кричати й злегка присідати. Тоді Гіліас ударив своєю ногою по його нозі. Вона миттєво зігнулася в коліні. Здоровань опустився на одне коліно, і Гіліас відправив ще один удар тому в лоб. Пролунав гучний ляпас. Здоровань відкинувся на спину, а на лобі миттєво вискочила велика малинова гуля. Двоє інших спільників були також шоковані. І кожен думав про своє.