III.II

Може, Вендор захоче зробити це шляхетно в поєдинку, і Трімо складе свою голову, як воїн, а не нікчемний шакал? Швидше за все, так і буде. Вендор — герой Сьомого Легіону, він інакше не зможе вчинити. Отже, так тому й бути! Якщо Вендор прийшов сюди дізнатися про Арімана, він викладе все, нічого не приховуючи, бо все це вже набридло! І графиня теж відповість за свої злодіяння. Усі повинні відповісти! І він буде першим!

Трімо зробив ще одну велику затяжку, випустив дим і подивився на небо. Синє, з хмарами. Мабуть, востаннє бачить його. Скільки жертв, умертвлених його рукою, так думали? Але, що здивувало самого Трімо, то це те, що йде він абсолютно без страху. Немає страху перед певною загибеллю. Навіть якесь полегшення...

Трімо майже підійшов до гостей. Було видно, як у Вендора напружуються вилиці. І тут сталося несподіване. За спиною Трімо почув страшний крик, що його видавала графиня. Він обернувся й побачив, що вона несеться з розчепіреними руками прямо на тих, хто прийшов. Трімо зрозумів, що вона хоче кинутися на Вендора й Дуліфа. Хоч вона зараз виглядала огидно, однак Трімо з невідомої причини передумав бажати, щоб вона в істериці отримала смертельну рану від Вендора. Йому стало її... шкода? Значить, треба збрехати! Сказати, що вся вина на ньому. Графиня не винна? Прокляття! Навіщо вона вибігла? Він уже налаштувався на смертний бій, а ця сцена зруйнувала весь його настрій. Уже й помирати якось не хочеться! І зізнаватися теж... Прокляття!

А графиня тим часом неслася з широко розплющеними очима й спотвореним обличчям. Трімо ледве встиг її перехопити, обхопивши за талію й плече. Але це було не просто. Здавалося, що він намагався втримати не мініатюрну невисоку жінку, а буйвола. Тіло її було незвично жорстким і рвалося з жахливою силою. Трімо ледве вдавалося її стримувати. Графиня ж дивилася божевільними очима, з яких струмками текли сльози, на Вендора й хапала руками повітря, намагаючись дотягнутися до нього. Вона істеричним голосом викрикнула:

— Будь ти проклятий! Ненавиджу тебе! Щоб ти здох, мерзотнику! Де ти був, коли його вбили? Чому ти не знайшов його раніше? Чому ти дозволив йому померти? Як ти міг дозволити такому статися? Ненавиджу тебе!

Обличчя Вендора було спотворене ледве стримуваним гнівом. Трімо подумав, що він кинеться на них і посіче на дрібні шматочки. Але Вендор лише викрикнув у відповідь:

— Як ти смієш мене звинувачувати в його загибелі? Це ти винна в тому, що з ним сталося! І ти сама це знаєш! Його загибель повністю на твоїй совісті! Я це знаю! Як і смерть Реджинальда! І коли я доведу це, тобі вже не сховатися від правосуддя! Ти відповіси за все! Чуєш мене? За все! Усі смерті тільки через твою вину! Ходімо звідси, Дуліфе, поки я не здійснив відплату просто тут!

Вендор різко розвернувся й, увесь тремтячи від люті, швидким кроком став віддалятися. Дуліф із кам'яним обличчям пішов за ним. Графиня ж обм'якла й повисла в руках Трімо. Вона закрила обличчя руками й залилася невтішним плачем, бурмочучи: «Ви всі заплатите! Ви всі скоро заплатите за це! Усі заплатите!» Потім вона різко повернула голову до Трімо й злобно сказала:

— Трімо, я хочу, щоб ті, хто вбив Аріманушку, здохли! Чуєш мене? Чуєш? Здохли в жахливих муках! Зроби так, Трімо! Зроби це!

Трімо відвів голову вбік і трохи скривився. Графиня врятувала його від розплати за злодіяння. Він сам зараз перебував у досить нестабільному стані. І найменше йому хотілося зараз когось по-звірячому й мученицьки вбивати. Йому хотілося розмірковувати, чому доля залишила його живим. Для якої мети? Знову безкарно страчувати живих істот? Чи є інша мета? А тут знову: «щоб здохли в муках»...

Дуліф перебував у своїй крамниці. Покупців було зовсім не густо. Троє зранку — і все. Він розмірковував про те, що сталося біля маєтку графині Амерзі. Вендор, ясна річ, був непохитний. Навіть якби графиня побивалася на смерть біля його ніг, він продовжував би звинувачувати її. Однак на нього самого ця сцена справила тяжке враження. Не схоже було на те, що вона грає. Такі червоні, змучені частими риданнями очі важко зіграти. Точніше, неможливо. Вона явно важко переживала втрату Арімана. Та й Трімо йшов явно не граючи. Він ішов так, немов засуджений в'язень на ешафот до ката. Вендор через свою лють надто жорстокий до оточення. Хоча... Трімо — мерзенний підлець, за словами Вендора. Адже інакше бути не може, якщо він колишній майстер Червоного Братства. Але все одно це якось усе заплутано. У цьому світі все таке заплутане. Ті люди, які, здавалося б, втратили людську подобу через свої вчинки, відчувають такий самий душевний біль і муки, що й звичайна людина. А проста людина може пройти повз лежачого, що стікає кров'ю, навіть не звернувши уваги, проявляючи дива черствості й байдужості. Дивний світ.

Але його роздуми перервали. Спочатку він подумав, що це покупці зайшли до крамниці. Але одразу ж зрозумів, що це вимагачі. Один був великої статури й високий. У руках його був дерев'яний молот, що лежав на плечі. Також на плечі красувалося татуювання червоного кольору із зображенням вовка. Цього горе-вимагача Дуліф бачив уперше. А ось двоє інших уже приходили. Один худорлявий з хижими очима. Другий також високий і з надзвичайно дитячим обличчям, на якому красувався шрам через усю ліву щоку. Дуліф скривився. Напевно, йому доведеться таки застосувати до них силу й викинути їх усіх із крамниці, добряче перед цим побивши. Точно! Давненько він уже не вичісував із нахабних зайвої нав'язливості.

Я старався зберегти драматизм сцени, прибравши надмірні повтори та русизми (наприклад, замінив "істекаючого кров'ю" на "що стікає кров'ю", "не густо" на "не густо", "віддалятися" на "віддалятися", "побитися на смерть" на "побивалася на смерть").