II.VIV

Якщо це сон, то він не хоче прокидатися ніколи! Ніколи!

Альтарі знову опинилася перед ним. Увесь її костюм іскрився, а сама вона випромінювала рожеву ауру. Вендор дивився на неї захопленими, закоханими, блискучими очима. Вона, загадково усміхаючись, взяла його за руки, і їхні пальці сплелися. Вендор помітив, що й він сам випромінює світло-блакитну ауру. Такого з ним ніколи не було. Він відчував, як через руки хвилями передаються якісь імпульси, що, здавалося, зачіпають саму душу й змушують її співати й підноситися ввись.

Альтарі прошепотіла:

— Тепер наші душі зіллються!

Вона закинула голову, закривши очі. Останнє, що побачив Вендор, — як іскри охопили й його тіло, а його аура стала просочуватися червоною аурою Альтарі. Потім його охопила хвиля невимовного блаженства, і він теж заплющив очі. Він відчув, як навколишній світ зник. Залишилися тільки вони вдвох. Точніше, вони стали одним цілим. Він відчував, як його душа проникає в її тіло, а її — в нього. Він немов поринув в океан блаженства. Іншої схожості він знайти не міг. Це була справді райська насолода. Жодна плотська втіха не могла зрівнятися з тим, що відчував Вендор. Це було щось незвичайне. Не тіла, а їхні душі пестили одне одного.

Людину й Альтарі огорнула густа завіса червоно-синьої хмари, й вони злетіли невисоко над землею. Потім вони почали повільно обертатися, а між ними стала утворюватися яскрава іскра, що пульсувала помаранчевим світлом. Іскра піднялася над ними, й у момент найвищого насолодження Альтарі обвила ногою стегно Вендора, й вони злилися в пристрасному поцілунку.

Вендорові здавалося, що злиття триває вічність. Але ось аури стали слабшати й розчинятися. Вони опустилися знову на землю. Альтарі явно була виснажена цим дійством. Вона ледве трималася на ногах. У її руках з'явилися прозорі півсфери. Іскра, що сяяла над ними, опустилася в одну з півсфер, і Альтарі накрила її другою. Вона, усміхаючись, подивилася на Вендора й сказала, демонструючи сферу з іскрою:

— Знаєш, що це? Це наша дитина, Вендоре. Наша з тобою дитина. Альтарі народжуються з чистої енергії. Пам'ятаєш, я тоді тобі розповідала? Тут наша дитина не зможе вирости, але ми віднесемо її до зірок.

На цих словах сили зовсім покинули Альтарі. Вендор дбайливо підхопив її й ніжно поклав на покривало. Альтарі, усміхаючись, спала, притискаючи до грудей маленьку сферу з іскрою всередині. А Вендор не міг оговтатися від того, що сталося. Він розумів, що ніколи вже не буде колишнім. Те, що зараз сталося, було дивом. Вони назавжди поріднилися. Вони поріднилися душами. Вендор піде за Альтарі на край Всесвіту. Тепер це більше не фантазія. Це прекрасна реальність. Це рай у плоті. Те, що він відчував до Альтарі, не можна описати таким простим словом, як любов. Адже в ньому тепер частина її душі, а в ній — його. Вендор просто сидів поруч, схилившись над Альтарі. Його рука лежала на її руках. Він відчував, що сфера з їхньою дитиною випромінює приємне тепло, і це було прекрасно!

А невільним свідком цих подій виявився Дуліф. Вендор повідомив тільки йому, де їх із «дідусем» шукати, якщо буде потреба. І ця потреба виникла майже одразу ж, як Вендор пішов. Дуліфа послали за ним, а він застав Вендора з демонесою якраз у той момент, коли вони починали зливатися аурами. Він, затамувавши подих, спостерігав за цією незвичайною картиною з-за дерева. Він почувався дуже ніяково. Він не хотів підглядати, однак так вийшло, і його не покидала думка про те, що він мерзенний підглядач. І що тепер робити, він не знав. Йому наказали терміново знайти Вендора, але підійти зараз до Вендора й його сплячої демонеси він не наважувався. Так і продовжував сидіти, ледь дихаючи, за деревом і спостерігати.