II.V

Трал не міг повірити. Його мрія здійснилася! Та ще й без цього гнома. Краще й не придумаєш. До того ж і Гіліас нарешті запалав цією ідеєю.

Трал повернувся до Бріана й, усміхаючись, запитав його:

— Ну а ти що скажеш? А то все мовчиш і мовчиш.

Бріан розправив затерплі руки, позіхнув і відповів:

— Це все чудово! Дуже чудово! Тільки я хочу їсти. А найбільше хочу велике яблуко.

Ерідор засміявся, почувши таку відповідь. Навколо відбуваються надзвичайні речі, які настільки вагомі й складні, що сприймаються свідомістю не в повному обсязі, а Бріану хочеться яблука. Смішна безглуздість!

Однак це не все, що хотів сказати Бріан. Він піднявся з табурета й поставив запитання Вендорові:

— Випробування й душі першопаладинів — це все добре, однак є маленьке питання. Ви сказали, що коли ми станемо одним цілим із душами цих паладинів, то залишимося самі собою. Тільки дещо кращими, ніж зараз. Однак додали, що сподіваєтеся, що так буде. Може бути й так, що ці душі поглинуть нас? Нас може й не залишитися?

Це питання змусило подивитися всіх на Вендора. Дуже важливе питання. Але Вендор не знав однозначної відповіді на нього. Нічого не говорилося в пророцтвах про те, який вигляд матиме злиття душ першопаладинів і людей, у яких ці душі знаходяться. Але одне він знав точно — першопаладини це добро в чистому вигляді. Воно не зможе завдати шкоди, і тому з упевненістю відповів:

— Ні. Такого не буде. Я вважаю, що ви здобудете мудрість і силу першопаладинів, залишаючись у своєму розумі й свідомості. Ви станете… досконалими. Однозначно ваше життя кардинально зміниться, щойно ви переступите поріг цього будинку. Однак ваше минуле меркне перед тим, яке майбутнє на вас чекає попереду. Це варто прийняти й сміливо продовжувати шлях. Зрозумійте, у будь-якому разі у вас зворотного шляху вже немає. Ви вже не ті, що були до зустрічі з Аріманом. І станете іншими, щойно вирушите в путь. Це може бути не помітно для вас самих, але зрештою це так. А якщо так розібратися, то будь-яка людина протягом усього свого життя змінюється. Ми дорослішаємо й уже не такі, як у дитинстві. Старіємо й уже не такі, як у зрілості. Це кругообіг життя. Не варто боятися цього й тим більше шкодувати за минулим. Усе минуле залишається в нас у пам'яті, і до нього можна в будь-який момент повернутися. І якщо привчити себе, то можна знову відчути всі ті самі почуття, що й тоді. Повірте моєму досвіду.

Ця промова була відвертою. Гіліас був згоден з кожним сказаним словом. Він подивився на своїх друзів. Зараз вони всі йому здавалися тими самими, яких він знав, і зовсім іншими. Зародки майбутніх змін уже почали розвиватися в кожному з них. І в ньому самому. Зворотного шляху немає. Шкода тільки батьків. Вони не зможуть цього зрозуміти. Однак це та жертва, на яку доведеться піти, щоб досягти тих висот, які їм приготувала доля. Обличчя Гіліаса виражало серйозний спокій. Усе набуло свого сенсу.

Він звернувся до друзів:

— Усе вірно, друзі. Усе визначено. Недарма ми в дитинстві так любили історії про лицарів і паладинів. Недарма ми так часто вступали в бійки з бешкетниками, намагаючись їх вгамувати й поставити на місце. Усе від самого початку було закладено в нас. Не будемо більше перешкоджати долі й покладемося на неї повністю. Давайте вирушимо в цей похід якомога швидше й знайдемо в ньому все те, про що кожен з нас мріяв. І навіть більше. Хай ми й не паладини. Хай ми не знайомі з їхньою історією, їхнім життям і вдачами. Однак ми всі знаємо, що таке честь і плече друга. Тож не зганьбимо пам'ять предків, чиї душі перебувають у нас. Згадаймо наш старий девіз: «Честь і відвага понад усе! За брата постоїмо, як за себе самого!»

Закінчивши промову, Гіліас витягнув перед собою руку долонею вниз. Обличчя Трала спотворилося від гордості й пробуджених давно забутих дитячих понять про гордість і лицарську честь. І ці поняття здавалися йому зараз реальнішими, ніж усе його життя до цього. Він поклав свою руку поверх Гіліасової, промовивши здавленим голосом:

— Як за себе самого!

Він дивився Гіліасу прямо в очі й бачив у них те, що відчував і у своїй душі. Це справді було щось більше, ніж просто пригода. Третім був Бріан. Він гучно ляснув своєю долонею поверх Тралової руки, так само промовивши:

— Як за себе самого!

І нарешті, Ерідор приєднався до друзів:

— Як за себе самого! — сказав він і завершив коло.

Вендор дивився на друзів, охоплених полум'ям завзяття й готовності до майбутніх випробувань. І хай це була ще напівдитяча завзятість, вона зможе підтримувати потрібне полум'я в їхніх серцях до того моменту, як вони стануть першопаладинами. І в голові в нього народилася цікава ідея. Цей задум додасть їм ще більше поважності в їхніх майбутніх походах. Він придумав дати ім'я їхньому загону.

Вендор дістав меч і підніс його над їхніми головами, промовивши:

— Відтепер нарікаю вас ім'ям, що дається всім рекрутам ордену паладинів. Нарікаю вас загоном Священних Білих Вовків. Вирушайте в путь із Господом, благословляю вас!

Друзі, мовчки, як за командою, розвернулися й попрямували до виходу. Їм варто було залагодити сімейні й робочі справи, перш ніж вирушити. І слід було зробити це якомога швидше. Відтепер Загін Білих Вовків не терпить зволікань!

Вендор встиг торкнутися ліктя Ерідора. Той обернувся. Очі його палали запалом, що охопив усіх друзів. Господи милосердний, як же він був схожий на Арімана. Точна його копія. Адже Вендор чудово знав кожен вигин обличчя Арімана. А обличчя Ерідора точно його копіювало.