II.IV

Він тепер захоплено дивився на Вендора й з трепетом запитав:

— А ви застали Альтана Ґрендера, генерала легіону? Мага «Гарячі Кістки»? Лучницю на прізвисько «Громова Стріла»? Нездоланного воїна, якого називали «Білий Лев»? Гнома Дадліфа? «Бомбардира»? Люс'єна Тойла? Гартола на прізвисько «Помста»?

Вендор, злегка усміхнувшись, відповів:

— Звичайно! Ми з ними разом прийняли тоді бій під Ґрімдором. Жахлива битва тоді була. Просто жахлива. Гном Дадліф — ось він! Просто його ім'я неправильно записали в анкеті. І замість Дуліфа вийшов Дадліф. А «Громова Стріла» і «Гарячі Кістки» — це були батько й мати лорда Арімана. Тоді багато хто прагнув потрапити до сьомого легіону. А точніше — до вільнонайманих легіонів. Тоді це було модно. Адже крім сьомого був і п'ятий, і дев'ятий легіони. Але після битви під Ґрімдором багато змінилося. Багато хто нас тоді засуджував. У тій бійні загинуло багато невинних людей. Майже весь легіон був розбитий. Ця битва була чимось жахливим.

Дуліф подивився на захопленого Ерідора й сказав:

— А «Білий Лев» — це Вендор. Чому білий? Просто він може...

Побратима перервав Вендор:

— Дуліфе! Не треба. Ти знаєш, що я не люблю, коли про це розповідають. Якщо прийде час, хлопці самі все побачать. Але краще, щоб не бачили. Якщо я захочу, я сам про це розповім.

Дуліф кивнув. Гіліас виявився розгубленим. Він не очікував, що випробування, які слід пройти... просто не створені. Що ж тепер робити? Він налаштував себе досить серйозно. Накричав на Трала, і навіщо? Щоб дізнатися, що слід чекати якихось випробувань, на які вкаже доля? Але скільки доведеться чекати? Він уже готовий до змін у своєму житті. Це саме те, чого йому не вистачало. І ось до цієї вищої мети залишається один крок, а крокувати нікуди. Надумана мрія починає руйнуватися? Знову доведеться спускатися в це буденне життя й перебувати в очікуванні? Це несправедливо. Ще й на Трала накричав. Може, Трал мав рацію. І який сенс у цій силищі в руках, якщо застосувати її як слід не можна?

Гіліас піднявся з табурета, потираючи підборіддя, і розгублено запитав:

— І що ж далі? Де ж нам шукати ці випробування, щоб стати справжніми паладинами? Нам доведеться просто чекати, коли доля нам їх підкине?

Вендорові стало якось не по собі від цих запитань. Цей момент він не продумав. Він був так радий, що знайшов сліди першопаладинів, що далі цього мислити просто не міг. Він вирішив, що все піде як у пророцтві. Однак якось не так усе ішло. Він надихнув цих хлопців, а от що далі? Мабуть, не все як у пророцтві. Адже й знайшов він їх не тоді, коли стався кінець світу, як говориться в пророцтві.

Вендор відповів:

— Я думаю, що впадати у відчай не варто. Пророцтво брехати не буде! Якщо сказано, що слід пройти випробування, визначені самою долею, то значить, ви їх пройдете. А поки що, щоб даремно час не гаяти, я можу вас усіх тренувати. Ще в мене є література паладинів. Історія, кодекс, бойові нариси. Я розумію — це здасться нудним. Мені досі це таким і здається, але все ж краще, ніж безглуздо чекати. Так адже? Заодно ви ближче дізнаєтеся про орден...

Трал слухав ці слова, і тут його раптом осяяло. Випробування, визначені самою долею, — це їхня запланована подорож до вежі мага! Хто знає, які випробування трапляться на їхньому шляху? Нічого не пропало! Він хотів іти на пошуки пригод, так він і піде. Тепер Гіліас не зможе не погодитися.

Він підскочив з табурета, ледь його не перекинувши, і радісно схвильовано сказав:

— Не варто чекати ніяких знаків долі! Вони в нас уже й так є! Гіліасе — це те місце, куди ми збиралися вирушити. Це наша майбутня подорож до вежі мага!

Гіліас подивився на друга й усміхнувся. Точно! Трал має рацію. Це і є знак долі! Він відповів:

— Точно, Трале! Який же ти молодець! Як я сам не здогадався? Ось воно — випробування. Адже це для нас усіх щось нове буде. Значить, випробування. Я думаю, нам не слід відкладати це надовго. Ти згоден, Трале?

Трал був дуже радий почутому. Він широко усміхнувся й відповів:

— Ще б пак, друже! Ось нарешті той Гіліас, якого я знав! Усе як у дитячі роки, тільки набагато цікавіше! Я все життя про таке мріяв!

Вендор звернувся до Гіліаса:

— Про яку подорож ви говорите? Що саме за захід ви затіяли?

Але замість Гіліаса пояснювати став Трал, розгортаючи карту, яку носив із собою у внутрішній кишені:

— Ось дивіться, Вендоре! Це карта областей, прилеглих до просіки біля морового розлому, де Лорд Аріман зводив гору. Ось місто Етрінос, ось наша столиця. А ось це якраз і є вежа мага, який напав на гномів, коли вони корчували ліс. Так от, вхід до цієї вежі гноми просто завалили! Виходячи з розповідей, туди ніхто не спускався! Ця вежа мага повністю незаймана. Ви уявляєте, які знахідки й пригоди на нас чекають там?

Вендор почухав підборіддя. Можливо, це і є знак долі? Але щось занадто просто. Які ж це випробування? Прийти до покинутої вежі мага й витягнути звідти все, що можна потім розпродати на ринку? Хоча… Шляхи Господні незбагненні. Ця подорож краща, ніж очікування відповідних випробувань. Усе правильно! Нехай ідуть. Здобудуть досвід у світі. Побачать, які бувають люди. Які бувають мерзотники. І які жахи чекають у нічному моровому лісі. Усе вірно. А книги прочитати вони встигнуть і пізніше. Якщо в цьому ще буде потреба.