II.III

Тут піднявся Трал із явним невдоволенням на обличчі й сказав:

— Що значить «прекрасно-прекрасно»? Нам із вами нічого робити! У нас узагалі-то були свої плани! Ваші паладини зачекають. Ми спочатку зробимо те, що намітили, а потім подумаємо, чи вплутуватися в цю аферу. Я досить чітко сказав? І де обіцяна частина золота? Немає її? Значить, ми негайно ж ідемо!

Гіліас різко повернув голову до друга. Він такого не очікував від нього. Трал завжди, від самого дитинства, був зарозумілим. Іноді надміру грубим. Часто це було недоречно. І ось зараз це було дуже невчасно — такі промови. Чим був так засліплений його розум? Невже він не чув, про що говорив Вендор? У них душі перших паладинів! І з ними спілкується ЖИВИЙ паладин, а не персонаж із книг. Це було досить неввічливо і… навіть огидно.

Гіліас не стерпів такого. Він знову піднявся зі свого табурета й миттю опинився перед Тралом. Очі Гіліаса палали люттю. Він, спопеляючи друга поглядом, випалив:

— Сядь негайно на місце, Трале! Як же тобі не соромно? Невже прагнення наживи застелило тобі свідомість? Невже ти не чув, що сказав цей пан? Невже ти не розумієш, ХТО з нами розмовляє? Трале, одумайся! Ми спілкуємося з живим паладином. З паладином, соратники якого зникли років сто тому! Ми спілкуємося з живою легендою! І самі є частиною цієї легенди! Засоромся, Трале. Ти поводишся негідно!

Трал не очікував такого нападу. Він відвів очі вбік, намагаючись не стикатися поглядами. Він і сам розумів, що перегнув палицю у своєму висловлюванні. Він пам'ятав, як у дитинстві вони читали старі книги про паладинів на горищі в діда Гіліса. Як вони потім бігали з палицями й боролися зі злом у вигляді зграї злих собак. Пам'ятав, як вони, коли були трохи старші, майстрували обладунки, імітуючи обладунки паладинів. Як вони вигадували священні клятви на з разок паладинівських. Але все це було так давно. Потім з'явилося доросле життя. Веселощі, пияцтво. Прекрасні дівчата й безжальні бійки з хуліганами. І все це пішло й забулося. Залишилося в минулому, в дитинстві.

І тому ця промова й сприйнялася абсолютно не так, як потрібно. А після того, як виступив Гіліас зі своїм схваленням і бажанням співпрацювати з цим Вендором, який анітрохи не був схожий на паладина з книг, усі плани могли бути повністю зруйновані. Якісь там міфічні паладини в них живуть, вказуючи на те, що чимось доведеться займатися. А ось реальний план вирушити на пошуки пригод до старої зруйнованої вежі, з нелюдською силою в руках, якою вони зараз володіють, розлітався вщент. І це було дуже образливо. Дуже! І гроші ж він не для себе випрошував. Для них же всіх. Але перечити Гіліасу Трал не став. Він був неправий, та й поважав і любив свого друга сильніше, ніж вступати в дрібні суперечки. Трал просто зморщився й, кивнувши головою, сів на місце.

Вендор же із захопленням спостерігав цю картину. І коли Трал сів, він сказав:

— Непокірний дух ТРІАНДОРА! Згідно з легендами, вони завжди сперечалися з ГАСТЕРІОНОМ. Чудово! Душі ще не відродилися повністю, а взаємини вже видно!

Бріан подав голос:

— Так вони постійно так чубляться. Ось скільки пам'ятаю. То Гіліас на Трала кричить, то навпаки. Від самого дитинства!

Гіліас повернувся до Вендора й сказав:

— Прошу вибачити нас, пане. Ми готові далі слухати ваші слова. Продовжуйте.

Вендор якось розгублено усміхнувся. Продовжуйте… Це, звичайно, добре, але ось як продовжувати? Що продовжувати? Згідно з передбаченнями, ті, в кому з'являться душі першопаладинів, повинні пройти випробування. Але які? До цього Вендор, якщо чесно, не був готовий. Він уже давним-давно залишив пошуки першопаладинів. І випробувань він ніяких не готував. У той момент, коли він розгледів у Гіліасі ГАСТЕРІОНА, він сам виявився до цього не готовий. Але найкращий спосіб — це сказати правду.

Він зітхнув і сказав:

— Що ж... не буду приховувати від вас правду: що й як робити далі, я не знаю. Я не менше за вас був здивований, коли все це сталося. Згідно з передбаченнями, паладин-мандрівник, тобто я, відшукає душі першопаладинів наприкінці світів. Герої, в яких укладені ці душі, тобто ви, повинні пройти випробування, визначені самою долею, щоб першопаладини могли повністю відродитися. Ось і все! Усе йде дещо дивно. Кінець світу не настав, а я вас знайшов. Причому всіх одразу. Але жодного випробування в мене в планах для вас не було. Повинні бути якісь, призначені самою долею, але я про них навіть не здогадуюся. Я можу лише припустити, що зустріч з Аріманом була одним із випробувань. Після цього ви всі отримали незвичайну силу в руках і швидкість реакції, властиві для всіх паладинів. Що далі, про це слід ще подумати. У Дуліфа, наскільки я пам'ятаю, це все було від самої юності, як тільки він вступив на службу до сьомого легіону. Так що якось так. Давайте думати разом, що будемо робити.

Ерідор широко розкрив очі, почувши, що ці двоє, паладин і гном, були в сьомому легіоні. Він повернувся до гнома, з подивом розглядаючи його, і вимовив:

— То ви ще й у легіоні були? Ви застали битву при Ґрімдорі?

Дуліф кивнув і відповів:

— Так. Застали. Жахливе було видовище.

Ерідор від юності захоплювався історією сьомого легіону. Битву при Ґрімдорі називали забутою героїчною сторінкою в історії. Він не міг заспокоїтися.