II.II

Вендор склав долоні перед собою, усміхнувся й звернувся до тих, хто сидів:

— Ну що ж. Вітаю, друзі-паладини! Так-так. Ви всі паладини. Ви здивовані, я знаю. Я не менше за вас здивований, але це правда. Ви можете сказати, що паладинів не існує. Це все казки. Але це омана, яку поширює церква. Я також паладин. Паладин-мандрівник. Я один з небагатьох, хто вцілів після розгрому наших орденів інквізицією. Ви скажете: це було дуже давно. Я знаю. Це справді було дуже й дуже давно. Але вся річ у тому, що я живу на білому світі теж дуже й дуже давно. Голова ордену перед смертю вклав у мене іскру ордену, і вона підтримує в мені життя довгі роки. Без неї я давним-давно перетворився б на кістки в землі. Але ця іскра не просто так була віддана мені.

Я паладин-мандрівник. Моє призначення: заснувати новий орден. І в цьому мені допоможете… Ви. Так-так, саме ви всі. І ти, Дуліфе, як це не дивно, теж. До того ж не просто заснувати, а відродити Непорочний Першоорден Священних Паладинів. І цими паладинами виявилися саме ви. У кожному з вас знаходиться частина душі першопаладина. Не дивіться на мене як на божевільного. Ви думаєте, звідки я дізнався, що це саме ви? Ми, паладини, бачимо деякі речі в їхньому справжньому вигляді. Якщо це первородне зло, то ми побачимо його, в якому б вигляді воно не з'явилося у світ. Однак ми бачимо й добро в його справжній суті. Так от, я й розгледів це в Гіліасі. Коли я хотів добути правду з цього нахаби, я дивився йому прямо в очі. Мій розум був затьмарений гнівом, однак миттю все перед очима змінилося. Я побачив перед собою не цього юнака. Переді мною був один із родоначальників ордену — ГАСТЕРІОН. І я все зрозумів.

Як ви думаєте, як я дізнався, що саме ви всі п'ятеро є носіями першопредків нашого ордену? Дуже просто! По-перше, ваші імена починаються з тієї ж літери, що й імена першопаладинів. Ось Трал — це ТРІАНДОР. Ось ти? Бріан? Бріан — БЕЛІВРАТ. Аріман… Тобто… Ерідор? У тобі, Ерідоре, знаходиться ЕРІСТОР. Ну і, звичайно ж, найбільшим сюрпризом для мене виявилося те, що мій вірний друг і побратим Дуліф — це ДРАМДОР.

Другий спосіб, як я перевірив, чи не помиляюся я, — це простеньке заклинання, промовлене голосом у тональності наспіву Альтарі. Хто такі Альтарі? Я потім вам розповім, хто це. Найголовніше, що ви повинні знати про них, — це наші покровителі. Це вони допомогли заснувати орден паладинів і вказати справжнє обличчя зла й добра. І це заклинання допомогло запустити процес злиття душ першопаладинів з вами. Тобто відродити ваш справжній вигляд.

Ну й нарешті третій спосіб, який мене переконав остаточно. Це священний медальйон паладинів. Я пішов на його пошуки, коли Аріман... Коли з Арімана зробили... Чудовисько. Я не знаю, хто й як міг його так спотворити, але він за це поплатиться... Ну добре... Про це потім. Отже, цей медальйон загоряється яскравим світлом поблизу першопаладинів. І що ж ви думаєте? Медальйон засвітився над тобою, Гіліасе, тобою, Трале, і навіть над тобою, Дуліфе. Щодо інших, я більш ніж упевнений, він також засяє!

Вендор закінчив полум'яну промову, почухавши праву брову. Четверо хлопців сиділи перед ним з незворушними обличчями, і кожен зі своїми думками. Гіліас зрозумів, що ось він — справжній сенс життя. Трал сподівався отримати після цієї захопливої лекції обіцяне золото й вирушити вже в похід. Бріан хотів чомусь з'їсти велике яблуко. Ця розповідь навіяла на нього апетит. Ерідор подумав, що було б добре мати портрет цього паладина у своїй колекції й поставити поруч з портретом Арімана. Дуліф так і перебував у печалі, зі схиленою головою. Це був не той ефект, на який розраховував Вендор. Він коротко розповів їм про найважливішу подію, яка сталася в їхніх життях. А вони сидять так, ніби слід ще що-небудь додати. У сенсі, додати, звичайно ж, ще варто. І чимало важливу частину, однак вирази облич повинні бути все-таки більш зацікавлені, а не такими... прісними! Немов риби зіпсованої об'їлися всі!

Вендор скривив щелепу набік. Оратор з нього, звичайно, нікудишній, але якби він почув щось подібне вперше, то це справило б на нього враження. А тут... Навіть Дуліф низько нахилив голову! Спить, чи що, бовдур? Мабуть, так вони й не усвідомлюють усієї грандіозності майбутніх діянь. Та до того ж душі першопаладинів не вступили в силу. Поступово вони все зрозуміють. І головне — відучитися жартувати над Дуліфом, навіть подумки. Мабуть, варто додати йому ще щось. Але ж вони мовчать, нічого не питають. Що їм ще сказати?

Тут піднявся зі свого табурета Гіліас. Його обличчя виражало спокій і рішучість. Він відповів за всіх:

— Для нас усіх велика честь бути паладинами. Хоч кожен з нас, як я бачу, не до кінця розуміє, що значить ним бути. Ми готові прийняти те, що доля нам приготувала, з честю! Ми повністю у Вашому розпорядженні, вельмишановний Вендоре. Ведіть і направляйте нас!

В завершення промови Гіліас приклав руку до грудей, злегка вклонився Вендору, закріпивши тим самим свої слова. Ось цього Вендор і чекав. Усе правильно! Адже в Гіліасі знаходиться душа ГАСТЕРІОНА – лідера першопаладинів. Він плеснув у долоні й став потирати руки, примовляючи:

— Прекрасно! Прекрасно! Нам багато чого належить зробити, перш ніж ви повністю втілитеся в першопаладинів. І не переживайте, ви залишитеся самі собою… тільки дещо… удосконаленими… Я так думаю.