Сьогодення 15

Дуліф сидів на табуреті страшенно засмучений. Голова його була опущена й не могла піднятися, щоб глянути на Вендора, ніби до шиї був прив’язаний величезний камінь. Дуліф відчував, що зрадив Вендора. Нехай це було не з його вини. Однак стільки років вони провели пліч-о-пліч у боях, а Вендор навіть і не підозрював, що його побратим-гном… паладин. Гном ніяк не міг позбутися цього гнітючого відчуття всередині. Йому хотілося вибачитися перед Вендором. Пояснити, що він не знав про це й нічого не приховував. Взагалі ніколи нічого не таїв. Лише зберігав таємниці. Досі ніхто не знав, що Альтарі привів у сьомий легіон Вендор. Однак Дуліф не міг навіть дивитися на свого друга. Це була зрада. І нічого тут не вдієш. Навіть якщо це була та річ, від якої Вендор немов шаленів з радості. Він зрадив свого друга, будь воно все прокляте! Чому він повинен був бути цим клятим паладином? Він же гном. Невже боги з’їхали з глузду?

Однак Вендор навіть не підозрював, що відчуває гном. Він вважав його стан наслідком переживання незвичайної звістки. А Вендор сяяв від щастя, немов небесне світило. Недарма тоді, багато років тому, Альтарі сказала, що він незвичайний гном. І як доля звела цього чудового гнома з ним. Як же все продумано богами! А він стільки кепкував із Дуліфа. Скільки він жартував і відпускав гострі шпильки в його бік, не знаючи, що Дуліф… Так! Так! Вендор, як паладин-мандрівник, виконає своє призначення! Усе життя він цього чекав! Усе збувається! Пророцтва ніколи не обманюють. Він відродить ОРДЕН! І хто б міг подумати: в Дуліфі живе душа самого Драмдора, одного із засновників ордену паладинів. Це історичний момент. Ніхто не зможе його зрозуміти, крім самого Вендора. Навіть ці хлопці не розуміють поки що всієї важливості того, що сталося. Але це поки що! Скоро душі першопаладинів наберуть силу! Орден буде відроджено. Одне його тільки бентежило. У пророцтві сказано, що це станеться наприкінці світів. А він виявив душі першопаладинів у звичайній бійці. Щось було не так, але те, що це були вони, сумніватися не варто. Він бачив їх на власні очі. Зло не могло вчинити такого обману. Або… Ні! Ніяких "або". Це здійснене пророцтво!

Вендор ходив туди-сюди невеликим двориком, оточеним трьома високими стінами. А четвертою слугував одноповерховий будиночок, покритий червоною черепицею. Це був будинок Дуліфа. Він був розділений на дві частини. Будинок слугував торговою лавкою та житлом одночасно. А дворик іноді слугував складом. Зараз же він пустував. Весь товар Дуліфа зараз вміщався в самій лавці. Та й Дуліф після події з горою Арімана вів не особливо жваву торгівлю. До того ж усе частіше стали приходити до нього якісь мерзенні особи й вимагати грошей, як вони казали: «за спокійну торгівлю». Тричі він їм відмовляв і виганяв. Вони все погрожували зруйнувати його житло, але жодними діями не підкріплювали свої погрози. Однак і покупців з моменту появи рекетирів поменшало. Загалом торгівля йшла з перемінним успіхом. Ось і зараз крамничка була зачинена. Вони чекали, коли прийдуть Гіліас і Трал з товаришами. Вендору необхідно було побачити й інших, щоб бути твердо впевненим у достовірності пророчого знамення та ввести в курс справи всіх. У той день, коли Вендор прочитав рядки з пророчого вірша біля хвіртки Гіліаса, усе змінилося.

Вендор привів до тями хлопців, які майже втратили свідомість, і без пояснень попросив їх прийти до будинку Дуліфа, коли вони зберуться всі разом. Він побоявся, що вони можуть не прийти, і зацікавив їх золотом, відсипавши добру жменю кожному, пообіцявши, що дасть стільки ж, якщо вони з'являться тим самим складом, яким Аріман на них напав, тільки без дівчат. Він сказав їм, що це дуже важливо і для них самих. І розчаровані вони не будуть анітрохи. Гіліас, було видно, сумнівався. А ось його товариш Трал навпаки. Він висловив згоду за всіх. І Вендор був чомусь упевнений, що вони прийдуть.

Однак сонце було вже далеко не в зеніті, а хлопців досі не було. Тому Вендор і метався неспокійно по дворику Дуліфа, не помічаючи мук товариша. Він підійшов до Дуліфа й поклав йому руку на плече, сказавши:

— Ну що ти, друже! Чого ти так засмутився? Ти ж не на плаху йдеш. Ти навіть не уявляєш, що тепер на нас чекає!

Дуліф підвів голову. Його обличчя виражало муку. Однак він жодного слова не міг промовити. Але Вендор не помічав цього. Він був цілком у мріях про майбутній орден. До того ж він прислухався. Здавалося, з боку вулиці стали чутні голоси кількох людей біля будинку. І одразу ж почувся дзвін дверного дзвінка. Обличчя Вендора спалахнуло:

— Прийшли!

Стрепенувся Дуліф. Він підскочив, сказав:

— Я відчиню! — і побіг до будинку.

У приміщенні стали чутні голоси молодих людей. Потім гучний здивований вигук Дуліфа. Що там сталося? Дуліф знову з'явився на дворику. Його обличчя було украй здивованим. Він навіть забув про свої муки. Він звернувся до друга:

— Вендоре, це якесь марення. Або я зовсім з’їхав з глузду. Ти бачиш те ж, що й я?

За Дуліфом у двір стали заходити Гіліас, Трал. Їхній друг Бріан, худорлявий молодий чоловік з великим гострим носом, темними очима й густою чорною копицею волосся. І… Аріман. Очі Вендора широко розкрилися. Він підняв руки перед собою й неголосно промовив:

— Мати богів! Як же так? Що за підступи зла? Аріман? Ти живий?