I.XXXV

«Густар» – вийшов на слід.

«Неведа» – скасування попереднього повідомлення.

«Рума» – організована масштабна фальсифікація.

«Тогрі» – немає можливості проводити розслідування через серйозне травмування.

«Вангір» – неповне повідомлення. Очікуйте уточнення.

«Сеніл» – підступи Червоного Братства.

«Кентор» – нова розбійницька банда.

«Усура» – приховані міжусобні війни.

«Картор» – провокаційні дії для розпалювання війни між містами-державами.

«Патріта» – злочини якогось культу із застосуванням кривавих ритуалів.

«Уксул» – неорганізовані напади нерозумних кровожерливих істот.

«Піктур» – організовані напади розумних кровожерливих істот.

«Сурат» – невідома зла сила.

І нарешті «Атрантос» – добре організована, керована невідома зла сила.

Спочатку Лавриль надіслав повідомлення «Густар». Потім «Рума». Слідом за ним прийшло поспішне повідомлення «Неведа Рума». Довго не було повідомлень. Потім прибуло нове – «Усура Патріта». І одразу за ним спростування – «Неведа Усура Патріта». Передостаннє його повідомлення, яке ми отримали, було таким: «Грімдор. Сурат Патріта». Звісток від нього не було дуже довго. Потім нам стало відомо з достовірних джерел, що він прямує з Грімдора до Ходнеса. Коли він прибув до Ходнеса, від нього надійшла звістка: «Грімдор. Сурат Піктур Тогрі Вангір». Після цього зв'язок із ним обірвався.

Було вирішено зібрати повний склад Сьомого легіону в суворій таємниці. Ми прийшли до стін Ходнеса й вирушили дізнатися, де може бути Лавриль. Виявилося, що він перебуває в темниці. Однак на всі прохання й умовляння видати в'язня міські правителі не йшли. Вони відмовлялися від великої застави за в'язня. Причин ув'язнення вони не пояснювали. І зрештою діалог став набувати похмурих відтінків. Вони пригрозили виставити проти нас армійські й солдатські полки, якщо ми не припинимо вимагати звільнення в'язня. Ясна річ, що ми зміли б ці полки з лиця землі, як хвиля змиває піщані замки, однак це назавжди залишило б темну пляму на репутації легіону. Тому за будь-яку ціну слід було дізнатися останнє повідомлення, якщо таке було в Лавриля. І, на жаль, воно було…

Тепер таємницю з нашої операції знято. Наш легіон вирушить бойовим строєм під стіни Грімдора для з'ясування причетності до злочинів, що трапилися, та представлення перед судом винних… Ким би чи чим би вони не були. Командири бойових частин можуть довести цю інформацію до особового складу. Усім бути в повній бойовій готовності. Післязавтра виступаємо. Але спочатку слід подбати про тіло доблесного героя, брата й товариша по службі Лавриля! А тепер усі вільні!

Намет генерала вмить спорожнів. Вендор прямував до себе. Поки він слухав промову генерала, ця інформація розбурхувала його. Вона цікавила його й з особливих причин. Адже там могла відбутися зустріч із силами зла, які є споконвічними ворогами всього живого. Багато років тому Вендор уже бився з цими силами. Якби він не був паладином, навряд чи бої були б переможними. Ці сутички дуже виснажували й ставали майже фатальними для нього. І цього разу історія може повторитися. Усе це було тривожним і хвилюючим у наметі генерала. Однак щойно нога ступила за поріг, думки Вендора миттєво перемістилися до Альтарі, яка перебувала в його наметі. Цікаво, Дуліф приніс уже свої книги, чи десь знову задирається з черговим кривдником?

Вендор зайшов до свого намету… Дуліф був охоплений обуренням. Він самотужки здолав мерзенного траска-чаклуна, а йому не віддавали бойові трофеї переможеного противника. Рукавиця й магічний ланцюг цієї істоти за правом були його. Він прийшов їх забрати, а йому сказали, що не належить. Ці вироби потрібні для магічних досліджень та експериментів. Що це таке? Коли він прийшов до легіону, Вендор особисто йому сказав, що цікаві речі з повалених противників можна забирати собі як бойові трофеї. І що тепер? Якісь там дослідження позбавляють його перших трофеїв. Це нечесно!

Дуліф побачив, як Вендор зайшов до себе в намет. Він прискорив крок, несучи в руках рюкзак, повний книг. Він вимагатиме від Вендора свої трофеї. Нехай робить, що хоче. Свариться з магами, викуповує ці трофеї. Усе, що завгодно, нехай робить. А якщо й це не допоможе, то він вирушить до самого генерала. Це нечесно — позбавляти його таких трофеїв. Дуліф майже вбіг до намету Вендора, кинувши рюкзак на підлогу. Вендор стояв спиною до нього в іншому кінці намету, і Дуліф попрямував до нього, вимовляючи схвильованим і повним обурення голосом:

— Це нечесно! Ви мій командир, Ви й повинні з цим розібратися! Так не можна! Я заслужив. Я сам… — Дуліф замовк на півслові. Вендор повернувся до нього обличчям. Гном помітив, що його командир не один. Хтось ще сидів на землі, за масивною скринею. Дуліф не міг скласти частини побаченого тіла в єдиний образ. Роги, дві руки, ніг не видно. Що це?

Раптом той, хто ще перебував у наметі, різко підвівся на весь зріст. Очі гнома широко розкрилися. Він позадкував, спіткнувся об рюкзак із книгами й упав на сідниці. Дуліф був просто шокований побаченим. Висока істота, вища за Вендора, з величезними рогами на голові та лускатою шкірою наближалася до нього. Воно було віддалено схоже на жінку, однак чим воно було насправді, невідомо. Створіння страхітливо усміхалося, нависаючи над гномом. І Дуліф цього жахливо злякався. А коли воно стало простягати руку, мабуть, щоб схопити Дуліфа, він схрестив руки перед собою, намагаючись інстинктивно захиститися, й несамовито став кричати.