Минуле 25

Альтарі, усміхаючись, дивилася на Вендора й мовчала. Він спостерігав за кожною зміною на її обличчі та в очах. Його мучили сумніви щодо правильності вчинку. Можливо, в їхньому світі не прийнято відкриватися у своїх почуттях. Можливо, він її образив?

Але йому здалося, або він так хотів, що в її очах з’явився якийсь особливий блиск. Вендор бачив подібний у земних дівчат. Але невже так могла дивитися Альтарі?

Вона граційно поклала йому свою долоню на щоку й сказала:

— Мій милий маленький паладинчику.

Вендор відчув ні з чим незрівнянний дотик. Він настільки разюче відрізнявся від людського, що Вендорові просто не було з чим його порівняти. Одне було ясно: він був невимовно приємним і теплим. Навіть гарячим. Він відчував, як його щока горить під її долонею. А ще він запам'ятав, як чудово пахне її шкіра. Немов якийсь чудовий аромат квітки.

Це була їхня остання зустріч. Альтарі від’їхали. А потім Церква знищила Орден паладинів в інквізиційних війнах. Альтарі охрестили демонами й зарахували їх до сил зла, і зв'язок із ними було втрачено. Але Вендор назавжди запам'ятав той дотик й аромат її шкіри…

…Він і зараз відчував цей аромат у пропахлій потом і вогкістю темниці. Альтарі, яку Церква назвала б демонесою, стояла перед ним. І Вендор застиг перед нею, як і тоді, коли вперше побачив її. Його серце шалено билося. І якби не нагрудний панцир, точно вискочило б назовні.

Господи милосердний, що Альтарі робить у цій мерзенній темниці? Як її змогли сюди ув'язнити? Її треба визволити за будь-яку ціну! Навіть якщо доведеться битися з гарнізоном вартових. Як узагалі цим убогим покидькам вдалося зловити це прекрасне небесне створіння? Мерзотники!

Вендор наблизився до ґрат і схопив прути руками. Він забув від хвилювання, що в нього із собою зв'язка ключів. І тому просто вирішив відігнути прути ґрат. Він доклав величезних зусиль. Вени здулися на його шиї, і прути почали піддаватися.

Альтарі усміхнулася й запитала його:

— Що ти робиш?

Вендор схвильовано відповів:

— Я визволяю Вас!

Альтарі, усміхаючись, відповіла:

— Але ж у тебе ключики є! Навіщо так мучитися?

Вендор завмер.