I.XXVII

Обертаючись, він завис над Храмом. Такого Вендор не очікував побачити. Мабуть, це було якесь повітряне судно Альтарі, на кшталт дирижаблів гномів, тільки набагато красивіше. Його поверхня була наче виточена з каменю, тільки блищала, як відполірований метал.

А потім у середині цього млинця утворився круглий отвір, з якого виливалося яскраве синє світло, на тлі якого стали видні маленькі фігурки, що вилітали із судна й наближалися до землі.

І Вендор розгледів Альтарі. Вони були у витончених, надзвичайно красивих, незвичайних обладунках різних кольорів, що виблискували, як луска у риб. Голови їх вінчали витончено вигнуті великі роги. У кого два, у кого й три. А за спиною — великі сріблясті крила, з того ж матеріалу, що й їхнє судно.

Альтарі почали м'яко приземлятися на мармурову поверхню площі, спочатку торкаючись однією ногою, граційно ступаючи на іншу. Крила тих, хто приземлився, акуратно складалися за спиною у прямокутну коробочку із заокругленими кутами.

Паладини почали голосно їх вітати. Кланялися, а глави Ради тиснули руки. Альтарі почали знімати шоломи. Вендор побачив, що в усіх них яскраво-блакитна шкіра, різнокольорові очі та волосся. А риси обличчя були ідеальними. Голоси абсолютно незвичайними для людського слуху.

Вендор стояв, ледь дихаючи й благоговійно спостерігав за цією картиною.

І тут він побачив ЇЇ. Одна з представниць Альтарі прямувала прямо до них із Майстром. Вона була вищою за Вендора й бездоганно красива. Такої неземної, у прямому сенсі слова, краси Вендор не бачив, хоч частенько бігав без дозволу на побачення до кількох красунь з найближчого міста. Наставник привітав її так, ніби давно знав.

А Вендор просто застиг на місці й не міг відірвати від неї погляд. Ні поштовхи Наставника в бік, ні докірливий його погляд не могли вивести його з цього стану.

Паладини й Альтарі попрямували всередину Храму. На площі залишалося вже зовсім небагато, серед них і Вендор із Наставником та жінкою – Альтарі. І тільки тому, що Вендор не міг вийти зі ступору.

І вона звернулася до нього:

— То що, ти йдеш із нами, маленький паладинчику? Чи так і будеш тут роздивлятися наш кораблик?

Цей найчудовіший, як здавалося Вендору, голос вивів його зі ступору.