I.XXV

Безглузда, беззмістовна затія коштувала йому цілого статку. Він був украй розлючений.

Вендор прямував до виходу, коли його покликали:

— Добрий чоловіче, не проходь повз. Підійди ближче.

Жіночий голос, який він почув, змусив миттєво зупинитися на місці. Він чув його й раніше… але де… цей голос...

Він наблизився до камери, звідки линув незвичайний жіночий голос. У дальньому кутку, на сіні, сиділа постать із дивними обрисами. Світло погано освітлювало камеру, і Вендор не міг розгледіти постать достатньо чітко.

А до нього знову звернулися:

— Добрий чоловіче, допоможи старому! Не залиш у біді! Передай синові записку від старого. Він уже й так змучився весь, чекаючи, поки мене випустять.

Вендор не міг зрозуміти, що відбувається. Цей незвичайно красивий голос був явно жіночий, але не належав ні ельфійці, ні жінці людської раси. Такий чистий, кришталевий і мелодійний, і водночас абсолютно чужий людському слуху. І що за нісенітницю цей голос говорив? Якому старому, якщо це явно казала жінка?

Тим часом постать піднялася з підлоги й повільно наблизилася. Освітлення смолоскипа стало достатнім, щоб Вендор роздивився в'язня… а точніше в'язницю. Його очі широко розкрилися, і він зробив крок назад від металевих ґрат. Він упізнав тепер і цей голос, і ту, що перебувала за ґратами. І це була демонеса…

Її витончений, ідеальний стан облягав, мов друга шкіра, надзвичайний одяг. Він переливався золотом і відблискував, мов луска риби. На ногах були взуті витончені чоботи з чорного металу. Кисть лівої руки вінчав золотий пластинчастий браслет з інкрустованими червоними каменями. Шкіра її була яскраво-блакитна й, здавалося, мала легке внутрішнє сяйво. Голову вінчали два масивні вигнуті роги кольору рожевого перламутру, що акуратно виступали з вороно-чорного, довгого, гладкого волосся. Великі, глибокі бурштинові очі. І обличчя, надто ідеальне, щоб належати представниці цього світу.

Вендор пам'ятав це обличчя. Він ніколи його не забував з того моменту, коли вперше побачив. Демонеса, у свою чергу, здивовано дивилася на Вендора згори вниз — вона була дещо вищою за нього. А той стояв, мов укопаний, і не міг відвести очей.