Минуле 13

День стояв малохмарний і теплий. Загін бійців, серед яких був і Дуліф, повертався з марш-кидка. Вендор бачив, як вони бігом перетинають порослій дрібною травою рівнину, прямуючи до табору. Останнім біг Дуліф. Чудово! Може, вимотається й перестане докучати іншим.

Вендор спостерігав за своїми солдатами, коли почав відчувати наростаючий гул. Це було насторожливо. Здавалося, він йшов з-під землі й ставав усе сильнішим. Це було не на добро! Вендор повернувся до решти бійців, які теж були стривожені незрозумілим гулом, і скомандував:

— Бойова тривога! Бойове шикування! Приготуватися до бою!

Гул досяг максимального рівня. Здавалося, джерело, звідки він йшов, розташовується прямо під ногами Вендора. Він оголив меч. Вендор очікував атаки. Однак гул і тремтіння стали віддалятися в напрямку загону, який так само рівномірною підтюпцем біг по рівнині. Прокляття! Що це може бути? Що робити? Слід направити основні сили на зближення з біжучим загоном! Вендор подав команду:

— Воїни, готуйтесь! Курс на загін, що наближається! Бігом руш! — і вони почали зближуватися.

Але щось, що переміщалося під землею, майже зрівнялося із загоном, в якому був Дуліф. Вони зупинилися й зайняли оборонну стійку. І те, що видавало гул під землею, показалося. У землі почали утворюватися вирви, з яких, мов мурахи, стали вилазити мерзенного вигляду зелені слизькі істоти. Зростом вони були не більші за дитину, однак мали на своїх безносих головах непомірно великий рот, усіяний рядами іклів, і величезні жовті кігті на чотирипалих кистях рук. Спина закінчувалася невеликим хвостом, який безперервно сіпався.

Вендор вже стикався з цими істотами. Їх називали трасками. Злі маленькі створіння, що пожирають усе на своєму шляху. Вони більше були тваринами, ніж розумними істотами. Їх відносили до Зеленошкірої Орди, але чи були вони її частиною, достовірно сказати ніхто не міг.

Вендор голосно скомандував:

— Зеленошкірі! Солдати, прийняти бій!

Тільки перший траск показався з вирви, як одразу ж кинувся на солдатів, що стояли в обороні, і був пронизаний наскрізь тонким лезом меча, видавши жалібний вереск при цьому.