Сьогодення 1

Гіліас мовчки сидів на подвір'ї й дивився на сокиру, якою він відтяв голову тій істоті біля амбару. Він досі не міг повірити, що страшний монстр, який збирався поласувати ним та його друзями, це знаменитий на весь світ Лорд Аріман Елійський… Це було неймовірно. Як такий ельф міг перетворитися на таке жахливе створіння. І найголовніше: як вони змогли подолати його! Якщо вірити розповідям, то за ним тягнеться слід із безлічі вбивств. І були серед них і воїни, й слідопити. Як їм, простим людям, вдалося впоратися з таким смертоносним противником? Гіліас не міг знайти відповіді на ці питання. Як вдалося Ерідору вижити після падіння? Та ще й упоратися з цим маленьким злим створінням. Як друзі знайшли в собі сили зустріти разом небезпеку, не розбігшись від страху хто куди… Звідки в нього знайшлися сили чинити опір болю від ран, нанесених смертоносними кігтями. І найдивніше, звідки в нього в голові виникла думка про те, що зло слід покарати за будь-яку ціну! Яке зло! З чого він вирішив у той момент, що може рятувати від зла! Звідки ця неприродна сміливість… Адже це навіть не була сміливість! Ні! Не сміливість… Він просто знав, що слід робити. І він не думав про себе. Він думав про те, як не випустити це смертоносне зло у світ, де воно здатне загубити ще не одну невинну душу. А удар, який він завдав спочатку ніжкою табурета, а потім ось цією сокирою. У цих ударах була жахлива сила! Звідки вона взялася! Пояснити її лише уроками з квазітелекінетичного посилення не можна було. Удар був набагато потужнішим. І які, до біса, невинні?! Звідки він це взяв узагалі. Та він проти смертей. Його, як і багатьох інших, обурюють звістки про вбитих людей розбійниками та душогубами. Але він звичайний робітник у цеху зі складання енергофакелів. Він навіть не стражник. Того вечора сталося щось незвичайне. Він відчував, як його руку й думки веде щось більше, ніж страх чи бажання вижити. Він уже боровся не просто за своє життя. Він боровся зі злом в особі жахливо зміненого героя ельфів Арімана. Щось більше, ніж він сам, вело його й не дало померти. У цьому він був упевнений!