Вендор здивовано подивився на друзів і відповів:
– Панове! Я хочу сказати одне! Я бачу, що нам усім не вистачає доброго бою, щоб розрядитися!
Граф підняв вказівний палець і промовив:
– Точно! Давайте піднімемо келихи за славний бій, до якого приведе наш доблесний генерал. І налий ти, Вендоре, вже й гному! Стоїть весь настовбурчившись, скоро лусне!
Вендор протягнув Дуліфу келих. І вони всі разом випили прохолодний ігристий елітний напій світло-жовтого кольору під назвою «Душа Ельфа».
Ділай промовив:
– Якщо генерал серйозно планує похід на Грімдор, це буде славна битва. І тобі, мій юний гноме, випала велика честь битися пліч-о-пліч із Вендором. Якщо він поруч, не бійся нічого, повір мені. Він б'ється як лев і завжди думає про товаришів, а потім про себе!
До бойових товаришів підбіг зовсім юний Аріман, син Ділая. Він радісно вигукнув:
– Графе, Вендоре, ви вже тут? Я так поспішав, щоб зустріти вас! Дивись, Вендоре, чого я навчився з моменту нашої останньої зустрічі!
Він дістав із широкої кишені криву палицю, увінчану різьбленим кільцем з одного кінця, і сказав:
– Цю чарівну паличку я змайстрував сам, без батька! Дивись, Вендоре!
Він взяв паличку двома руками й направив на найближчу квітку. Квітка захиталася, а потім розлетілася на дрібні шматочки. Аріман здивовано витріщився на залишки квітки. Потім перевів погляд на присутніх і розгублено промовив:
– Але… я хотів дістати квітку з грядки… Я не хотів, щоб вона вибухнула… Ще позавчора в мене виходило…
Вендор заспокійливо промовив:
– Не хвилюйся, Арі! Завзято тренуйся й вправляйся! І ось побачиш! Колись ти не те що квітку, ти цілу гору з-під землі дістанеш. А тепер йди до нас і розкажи, як ти. Як твоє навчання. Як здоров'я. І розкажеш нам із дядьком Бертраном, як твій батько про нас говорить, коли нас немає поруч…
Ділай підняв запитально брову. Аріман розчаровано зітхнув, сховав паличку на місце й попрямував до тих, хто сидів за столом. Він так хотів показати Вендору, чого досяг, але не вийшло… Може, в майбутньому… Може, й навчитися якихось фокусів…