Вендор наблизився й, потискаючи руки, відповів:
– Та от скоріше б уже бій, а то цьому коротконогому слід пару випустити!
Ділай усміхнувся:
– Що ж він такого накоїв? Меч тобі зранку не начистив?
Дуліф привітав усіх і мовчки став осторонь. Вендор стрибнув на приготований для нього стілець і пояснив:
– Цей шибайголова, не встигнувши потрапити до міста, вже наробив лиха. Я залишив його всього на пів години одного, а він уже встиг чотирьох ельфів та одного свого одноплемінника навчити падати на землю. Та так навчив, що варта його вже вела до камери. Довелося підкупити варту, щоб не затягували його судовими розглядами.
Ділай з цікавістю оглянув гнома й сказав:
– Чотирьох ельфів кажеш? Де ж ти відкопав такого вмільця?
Вендор випив келих прохолодного, трохи хмільного напою, люб'язно наданого Графом, і відповів:
– Це не я, панове. Це наш гаряче коханий генерал Алтан Гендер, щоб йому не таланило! Наш доблесний генерал якимось чином виявився винним дідові цього шибайголови, і його батько вирішив взяти з генерала плату за цей борг. І нічого кращого не придумав, як відправити синочка-забіяку до Сьомого Легіону. А генерал Алтан узяв та й прийняв його без жодних вступних іспитів. І мало того! Він цей тягар скинув зі своїх плечей на мої! Викликав до себе. Пояснив, що до чого, й прикріпив його до мене, наче кліща до собаки. Тепер доводиться всюди з ним бути! І вчити!
Граф засміявся й сказав:
– Ну, то тобі ще й скаржитися! У тебе такий здібний учень. П'ятьох одним махом поклав. Дивись тільки, щоб учень не перевершив свого вчителя. А то будеш замість тих ельфів землю-матінку цілувати!
Ділай та Граф посміялися з цього жарту. А Вендор парирував у відповідь:
– Ні, друзі мої. Рано смієтеся! Я до того часу, як навчу цього гнома всього, нацькую його на вас! І буду тихенько осторонь посміюватися, як коротун двох амбалів по землі катає!
Граф Амерзі примружився й сказав:
– То ти вважаєш, любий друже, що твоя техніка ближнього бою сильніша за моє телепатичне фехтування?
Втрутився й Ділай своїм запитанням:
– Чи моєї магії?