Розділ 16

Фіона здивовано глянула на свого працедавця. Що ж раптом змінилося? Чому така дивна терміновість? Роботи було ще купа, а їй вже пропонують придумати вітальну промову й розробити план діалогу Клепсіда з королем Фраморії. Швидко ж Валентайн поставив свого сина на місце. Оцього вона і боялася, коли забороняла собі романтичні почуття до спадкоємця драконячого клану.

Отже, поки придумає, як витончено скласти пропозицію руки серця, яку все одно доведеться вимовити Клепсіду, хоче він цього чи ні, всі дурниці з її голови вивітряться.

Звук потужного удару змусив її здригнутися, здалося, що весь будинок підстрибнув. Найрона обернулася і здивовано глянула на свого учня. Хлопець, який щосили вдарив кулаком у стіну, де тепер була неабияка вм'ятина, дивився на неї яскраво-зеленими очима.

– Батьку, – прогарчав він хрипким голосом, і Фіона, яка вже мала щастя спостерігати спонтанний оборот дракона, вирішила, що час тікати. І якнайшвидше, адже захищатися їй зараз не було чим.

Те, що поруч знаходився зріліший, а отже, сильніший ящір, було не перевагою, а навпаки. Якщо і Валентайн обернеться, вони просто затопчуть її, навіть не помітивши, що внизу під ногами метається якась козявка.

Тому Фіона, не втрачаючи часу, розвернулася і кинулася до своєї кімнати. Ледве встигла зачинити двері, як по всій будові прокотився громовий рев. За ним пролунав рев ще гучніший.

Ні, це вже переходить всі межі. Вона думала, що голова клану Північних Драконів запропонував їй більше ніж хорошу зарплату за такий короткий період роботи, а виявилося, що потрібно було просити в десять разів більше. І ще щодня вимагати молоко за шкідливі умови праці, як у тій шлюбній агенції, куди Філ бігав. Та це ще й мало. Ще й меду запросити треба було. Вона ж тут, як на пороховій бочці!

Ще один рев, більш потужний, струснув увесь будинок. Дівчина здригнулася і тільки тепер зрозуміла, яку зробила дурість. Потрібно було бігти надвір. Сховатися у своїй кімнаті було рівносильно тому, що відгородитися простирадлом від розлюченого звіра.

Навіть якби на дверях був замок, чого й близько не було, їй би це не допомогло. Всі техно-магічні штучки, які вона придбала у Майки, мали тільки одну функцію – збити дракона з пантелику і не більше. Подруга принципово не робила нічого, що несло б загрозу життю та здоров'ю мешканців міста. Хоча пропозиції їй надходили різні й гроші пропонували непогані.

То що ж тепер робити? Може, спробувати вилізти через вікно? Вона підбігла до вікна і різко відсмикнула штору. Виглянула назовні та замислилася, що небезпечніше – стрибнути з підвіконня, яке знаходиться на висоті трьох метрів, чи чекати, поки два дракони її злопають, або затопчуть?

А чому так високо? Адже це ж перший поверх.

Поки Фіона схвильовано переводила погляд з дверей на вікно, то раптом усвідомила, що в коридорі стало тихо. Вона повільно наблизилася до дверей і обережно їх відчинила. Невже все скінчилося? Зробила два кроки за поріг і знову зупинилася. Все спокійно, ніби нічого не було.

Дівчина повернулася до кімнати, схопила свій вірний саквояж і кинулася до виходу. Їй терміново потрібна подружкотерапія. Пролетіла через хол і попрямувала до вхідних дверей. Відчинила їх і, ах, яка несподіванка!

– Куди це пані викладачка зібралася проти ночі?

– Яка ніч? – обурилася вчителька. – Ще години дві буде світло! Ану, звільніть шлях!

– Наказу випускати вас не було.

– Геть з дороги, – розлютилася Фіона.

Тільки цього ще не вистачало, щоб охорона диктувала, як їй поводитися в цьому будинку і коли можна виходити, а коли ні.

– Не можна!

Один із вартових впевнено перегородив їй шлях, і Фіона потяглася до своєї сумки, щоб дістати щось, чим можна було б запустити в нахабного охоронця.

– Відійди, або я за себе не відповідаю. Я тут як репетитор, а не рабинею підробляю! Тому швидко відступи!

– Що тут відбувається?

Ну, звісно ж, наша пісня гарна й нова, починаймо її знову.​​.

– Пане Золотозелений, – ввічливо до зубовного скреготу посміхнулася вчителька, – я тут у полоні? Чому я не можу виходити з вашої оселі, коли мені це потрібно?

– Чому не можеш? – нещиро здивувався Валентайн. – Ніхто тобі не забороняє виходити. Тим більше робочий тиждень вже закінчився, можеш гуляти де хочеш. Правда, я маю знати, де і з ким ти гуляєш.

Фіона від подиву все ж відкрила рот. Занадто багато потрясінь на сьогодні.

– Я що, маю звітувати перед своїм наймачем про мету своєї прогулянки? І ще про те, хто супроводжує мене?

– Ні, – заспокоїв її старший дракон, – ти не зобов'язана переді мною звітувати. За тебе це зроблять інші.

Валентайн глянув через її голову надвір, і дівчина різко обернулася. Біля воріт загальмувала знайома таратайка. Дверцята відчинилися, і назовні висадився її давній конвоїр.

Філ квапливо обігнув автомобіль і, відчинивши пасажирські двері, очікувально глянув на пасажирку. А цей, звідки взявся? Та ще й у сонцезахисних окулярах.

– Пане Золотозелений, – прошипіла наставниця драконів, – до моїх обов'язків не входить...

– Тепер входить.

– У договорі такого немає.

– Ну нема, так буде. Можу дописати, якщо тебе так турбує.

– Дописати? Заднім числом?

– Що тебе так дивує? Мій договір, що хочу, те й пишу.

– Тоді я теж можу додати, що хочу, – твердо заявила викладачка.

– Не можеш, – хитро посміхнувся дракон.

– Це ще чому?

–Тому, що обидва примірники договору у мене, а я тепер другий примірник тобі не віддам. Потрібно було вчасно забирати.

Фіона загарчала. Всі троє чоловіків здивовано на неї подивилися.

Мабуть, сподівалися, що вона почне плакати? Не ту напали!

– Тепер я можу вийти? – через зуби просичала вона.

– Чому б і ні? – здивувався роботодавець, – машина вже чекає на тебе.

Найрону охопило майже непереборне бажання вгамселити цього непробивного дракона сумкою по голові. Але хто знає, що з цього може вийти. Ще посадить її під замок у кімнаті, яку їй виділили. Навіть і замок, як виняток, причепить до своїх дорогоцінних дверей.