Розділ 13

Коли Фіона вийшла з кафетерію, Філ, старанно маршуючи навколо своєї старенької машини, чекав її. Дівчина впевнено попрямувала до автівки, цього разу збираючись не відволікатися і одразу їхати до магазину, щоб купити новий флейсер. Поглянувши на свого охоронця і водія в одній особі, коротко і діловито розпорядилася:

– До центру.

– Е... – заперечив Філ, – може спочатку в шлюбну агенцію?

Фіона здивовано розширила очі. Напевно, через усі ці події, що останнім часом відбуваються навколо, її очі скоро набудуть форми правильного кола.

– Та мені, начебто, поки що не до цього, – пробурмотіла вона. 

– Мені треба, – сумно повідомив Філ, – хочу забрати свою заявку.

– Навіщо?

– Закохався.

– Та невже?

– Ага, відразу і безповоротно.

– Ну... – зам'ялася Фіона, підозрюючи, що він натякає на її подругу. – А чи не надто ви поспішаєте?

– Ні, – похмуро повідомив Філ, – це назавжди!

– Ну, гаразд, давайте поїдемо до свахи, – погодилася неохоче Фіона. Вона зітхнула і зручно вмостилася на шкіряне сидіння. Чомусь тільки зараз вона несподівано помітила комфорт цього дивовижного автомобіля. Філ сів на місце водія і, обернувшись до неї, із задоволенням спостерігав, як вона кілька разів підстрибнула на сидінні.

– Дуже зручно, – винесла вердикт вчителька, зрозумівши, що господар такого незвичайного транспорту чекає на її захоплення. 

– То звідки ж налетіла ця несподівана любов? – поцікавилася вона, розмірковуючи, може це і не через Майю він все більше хмуриться. Можливо, інша дівчина підкорила його серце?

– Звідки, звідки... – Філ розвів руками, ніби не в змозі описати свої почуття. – Просто побачив, і одразу зрозумів. Закохався з першого погляду, як то кажуть.

Фіона закотила очі. Філ, здавалося, хлопець не промах, але ця його незграбність! 

– І хто ж ця щасливиця? – Запитала вона з цікавістю.

Здоровань непевно знизав плечима, але потім в його очах засяяв справжній щирий вогонь.

– Та ваша подруга, звісно. Хто ж іще?

Найрона посміхнулася. Невже охоронець справді закохався в Майку? Ну так, магічка була красунею і розумницею, хоч і трішки неординарною. І ось цю її неординарність мало хто міг переносити у великих дозах.

– Ви впевнені? – Запитала Фіона, вже не посміхаючись.

– Абсолютно, – не роздумуючи відповів Філ, ще й кивнув задля вірогідністі. – Я одразу зрозумів, що вона – моя доля.

– Може, спочатку подивитеся, що з цього вийде? А вже потім із заявкою можна розбиратися, – запропонувала Найрона. – Познайомтеся ближче, поговоріть.

– Я вже все вирішив, – уперто відповів охоронець. – Ось заберу заявку і потім уже дивитимуся.

Треба ж, який цілеспрямований. Фіона похитала головою. Філ збирався діяти швидко, але здається не уявляв собі, що на нього чекає. Буде як танк перти, то ще не раз доведеться йому своїм костюмом підлогу протирати.

– Ви хоч знаєте, як її звуть? – запитала вона з неприхованим інтересом.

Чоловік безтурботно та широко посміхнувся, а його співрозмовниця ледь стрималася, щоб не відсахнутися. Цей "милий", як у ведмежати гризлі вискал, ніяк не сприймався дівчиною, як посмішка.

– Знаю, – Філ посміхнувся ще радісніше. Тепер пасажирка справді здригнулася. Але закоханий цього зовсім не помітив. – Німфа, чи Фея, чи...

– Достатньо, – зупинила вона нестримну фантазію свого охоронця. – Майя її звуть.

– Ох! – В екстазі підняв очі зачарований і побожно прошепотів, – Майя! О, Господи, яке чудове ім’я! Я навіть вірші зараз почну складати!

Фіона насторожилася. Ще віршів їй бракувало для повного щастя.

Чи не буде він і справді…?

Але закоханий чолов’яга не звернув на неї жодної уваги:

Перше кохання, як весняний день,
Побачив дівчину і все забув тут же.
Душа завмерла, серце летить вперед,
Кохання дарує радість і веселощі.

Подивлюсь у її очі, що сяють як зірки,
І не можу відвести погляд від неї.
Моє серце котиться, як з гори,
Підкорити цю красу – моя головна мета.

Тепер кожен момент з нею – скарб,
Я піклуюсь і люблю з усієї сили.
Перше кохання, що почалося тут і зараз,
Залишиться в серці назавжди.

– Чи дозволено мені дізнатися, як ви збираєтесь діяти далі? – поцікавилася дівчина, надзвичайно вражена неперевершеним римуванням. – Чи це таємниця вкрита мороком?

– Запрошу на побачення, – вирішив майбутній наречений. – Завтра запропоную їй екскурсію до кінного клубу!

– До кінного клубу? – здивовано уточнила Фіона.

– Ага! – підтвердив самовпевнений залицяльник. – Я вже навіть квитки замовив, поки ви у кафе чаї розпивали, – нагадав ображено, що він якраз ніякого чаю розпивав, бо його змусили чекати на вулиці.

– Звідки така упевненність, що їй це сподобається? – запитала Фіона, сподіваючись, що Філ таки передумає.

Майка, яка страшенно боялася коней і ледве могла пройти повз кішку чи собаку без чхання, була не тою людиною, хто дійсно зрадіє екскурсії в таке місце, де є якісь тварини. 

– Звичайно, сподобається – задоволено відповів майбутній наречений. – Вона буде в захваті! 

Отже, Філ справді невиправний. Фіона просто змирилася. Хоч вона і не могла зрозуміти такої впевненості щодо дівчини, яку бачив лише один раз, але вирішила не втручатися, а просто спостерігати. Їй було цікаво, чим закінчиться ця історія. 

– Ну гаразд, поїхали, – сказала вона, відкидаючись на спинку сидіння. – Подивимося, що там є у тої свахи. 

А у свахи було цікаво. Почати з того, що коли автомобіль через десять хвилин пригальмував біля великої, але непримітної сірої будівлі, Фіона здивовано побачила троє абсолютно різних дверей, що вели безпосередньо в будову. 

Центральний вхід представляли високі двостулкові двері з дерева та скла, над якими була прикрашена самоцвітами вивіска, яка свідчила, що саме тут знаходиться шлюбна агенція. 

Але дивне було й поряд. По обидва боки від дорогоцінних дверей розташувалися двері не такі помпезні, але теж досить виняткові.