Розділ 12

Фіона помахала на прощання рукою і рушила до виходу. Несподівано, позаду пролунав дивний гуркіт. Швидко обернувшись, вона побачила, що охоронець лежить на підлозі, розтягнувшись на весь зріст.

З дверей Майки почувся дзвінкий сміх, який ясно дав зрозуміти, що дівчина не пропустила епічне падіння свого залицяльника. Мабуть, він і упав, бо не дивився під ноги, а все поглядом проводжав свою чарівницю.

Фіона зітхнула і вийшла надвір. "Якщо щось бурмоче собі під ніс, значить живий, а якщо не матюкається при цьому, то нічого не зламав", – подумала вона. Тож нічого страшного.

Проходячи повз лавку біля під'їзду, дівчина почула сигнал повідомлення на своєму флейсері. Вона сіла на лаву і дістала із сумки свій вірний апарат. Філ, який саме підійшов, змінив злість на подив, побачивши, як викладачка незворушно поставила на лаву величезний флейсер. Він перевів спантеличений погляд на неї.

– У кишеню трохи не помістився, – незворушно пояснила Фіона здивованому чоловіку. Та звісно, щоб таку махину помістити, потрібно було б одночасно штук двадцять кишень.

Зате тепер у неї нарешті буде свій власний кишеньковий флейсер! Залишилося тільки вибрати модель та зайти до магазину. Зараз тільки прочитає повідомлення, з’ясує, кому і навіщо вона знадобилась, і одразу вирушить до найближчого.

Повідомлення заінтригувало:

«Фіона Найрона, пропоную вам роботу. Моїм онукам необхідно дати хоча б початкові знання з лідійської мови. Якщо вас зацікавила пропозиція, чекаю вас біля нового кафе "У Марічки", через пів години. Підійду сама».

Робота? Це ж чудово! – зраділа Фіона. Але існує одна перепона – саме зараз вона зайнята з іншим учнем.

Та все ж, варто розвідати обставини.

– Що це за кафе – "У Марічки"? Знаєш, де це?

– Знаю, – невдоволено пробурчав невдалий залицяльник, який, мабуть, уже спланував собі залишок дня.

– Тоді вперед!

Фіона сховала свій незвичайний засіб комунікації в сумку й попрямувала до машини.

Дорога зайняла хвилин двадцять. Машина зупинилася, і дівчина вийшла. Уважно роззирнулася. Здається, зовсім недавно вона була в цьому районі, і ніякого кафе не бачила. Звідки воно тут взялося?

– Пані Найрона?

До неї швидко підійшла енергійна жінка середнього віку і простягла руку.

– Я – пані Корвелія. Ходімо всередину, я замовила столик.

При найближчому розгляді стало ясно, що нова знайома – дракониця. Занадто яскраві та виразні очі.

Щось останнім часом щастить Найроні на представників драконячого племені.

– Філе, – гукнула вона на ходу своєму охоронцю, який вже рушив за нею, – зачекай тут.

А сама поспішила не відставати від жінки, яка запросила її на співбесіду.

– Заходьте, – махнула дракониця рукою у бік дверей. – Сюди не так просто потрапити, – прокоментувала вона, помітивши здивування на обличчі вчительки, яка побачила довжелезну чергу біля дверей.

– А чому такий ажіотаж? – нарешті порушила мовчання Фіона. – Хіба мало кав'ярень у місті?

– Може й немало, – усміхнулася жінка, – але не в кожному з них господар – дракон-мільярдер.

Фіона ледь не подавилася від подиву й подивилася на Корвелію з відкритим ротом.

– Так-так, – зі сміхом підтвердила співрозмовниця, – Едуард Драконович подарував цю кав'ярню своїй коханій дружині.

Фіона, не приховуючи здивування, розглядала яскраву афішу, яка запрошувала всіх любителів солодких та солоних десертів відвідати заклад “У Марічки” і скуштувати сирники на будь-який смак. З малиною, маком, полуницею, чорницею, ожиною і ще всім тим, що забажає клієнт.

Усередині кафе було дуже затишно, незважаючи на повну залу відвідувачів. Плетені столики та стільці створювали домашню атмосферу. На кожному столику, на мереживній серветці, стояла лампа, що випромінювала ніжне рожеве світло.

На стінах висіли невеликі, але виразні картини. Фіона зупинилася, зачарована ними, і зовсім не помітила, що підприємлива пані вже тягне її за рукав до одного зі столиків.

– Що це за полотна? – запитала Найрона, намагаючись зупинити цілеспрямовану жінку. – Виглядає наче звичайний пейзаж, але схоже й на анімацію.

– Це ж Ерстенюк малював, – з ентузіазмом відповідала пані Корвелія, продовжуючи тягнути Фіону.

– Серйозно? – здивувалася дівчина, і знову загальмувала, впираючись підборами в підлогу, щоб краще роздивитися. – Сам Найден Ерстенюк? Як його вдалося вмовити? Він же тільки мангу малює.

– А Едуард – закоханий дракон, який для своєї Марічки зірку з неба дістане, не те що художника вмовить. До того ж Юліана допомагала його упросити. То куди ж йому було подітися? Ось і погодився.

Корвелія, очевидно, втомилася тягнути Фіону, тому підхопила її за талію і за кілька швидких кроків дійшла до призначеного місця. Мить, і приголомшена Фіона вже стоїть біля столу. А чому дивуватися? Дракони – не люди. Ця пані й більшу вагу підняла б, якби це знадобилося.

– Сідай, – промовила потенційна наймачка. Дівчина ще не встигла сісти, як їм уже принесли по філіжанці кави та сирника з гарно викладеними малинками. Викладачка, трохи розгубилася, потім із задоволенням почала частуватися. Коли вона вже допивала надзвичайно смачну каву, перед її носом з'явився магічний відбиток, простягнутий рішучою дамою, яка вже все для себе вирішила:

 – Ось ваші учні.

Фіона намагалася тримати обличчя, але, мабуть, не дуже вдало, бо Корвелія запитала:

 – Щось не так?

Як Фіона могла пояснити цій жінці, що не так, якщо їй пропонують навчати яйця!?

– Ви пожартували? – обережно запитала Найрона. Що, як ця жінка несповна розуму, а свою заповітну сумочку дівчина необачно залишила в машині. І нічому її життя не вчить. Навіть після спроби нахабної прихватизації її ліжка, поводиться так само безпечно, як і раніше.