Розділ 9

Неймовірно здивована дівчина ще якийсь час ошелешено дивилася на двері. Чому ж голова клану так спокійно поставився до такого близького спілкування свого майже одруженого спадкоємця та його тимчасової наставниці?

Чи варто цей випадок розцінити як – “роби з ним що хочеш, але мови, якою він має розмовляти з майбутньою дружиною, навчи”? 

Якщо це так, то старший Золотозелений виявився не менш цинічним, ніж молодший. Ох, ці дракони! 

Поки Фіона трохи замислилася, то випустила з уваги лускатого, що залишився в класі. 

Як тільки владний татусь покинув приміщення, Клепсід, явно бажаючи продовжити перерваний поцілунок, спокусливо посміхнувся, зіслизнув зі столу і знову потягнувся до Фіони.

– Ану, стій! – виставила дівчина руку, захищаючи себе від нахабних зазіхань, – тільки спробуй ще раз до мене доторкнутися і пошкодуєш.

– Та гаразд, – медовим голосом, що обволікав немов сиропом, прошелестів хлопець, – тобі ж сподобалося.

– Не підходь, чи отримаєш у ніс!

Що з нею коїться? Фіона була шокована своєю поведінкою. Ніколи раніше не дозволяла собі так грубо розмовляти з людьми, особливо з учнями. Незалежно від того, чи була це початкова школа, чи вища, чи індивідуальні заняття з дітьми та дорослими, Фіона завжди поводила себе коректно. Напевно, цей дракон погано на неї впливає. Він витягнув на поверхню все негативне, що було в її характері.

– Ти справді ризикнеш зіпсувати мені фізіономію? – роблено обурився нахаба, – Я ж знаю, що подобаюсь тобі!

– Мені й собор на Майдані Незалежності подобається, але ж я не сплю з ним. І з тобою не збираюсь.

Ця ситуація настільки вибила її з колії, що вона навіть не одразу зрозуміла, що щойно зізналася в тому, що трохи симпатизує цій нестерпній ящірці.

– Ти передумаєш, – знову пробурмотів сексуальний голос.

– Не наривайся, Клепсіде, – зло зиркнула Фіона, – бо наслідки тобі не сподобаються.

– Та що ти можеш проти мене, дитинко? Я – дракон!

– Ось напросишся і дізнаєшся, – Фіона, не звертаючи уваги на насмішкуватий тон Клепсіда, рішуче попрямувала до виходу. Ткнула рукою масивні дубові двері, відчиняючи їх.

– Не поспішай, – прошепотів дракон, що вже опинився у неї просто за спиною. І знову зачинив двері. – Чи не боїшся ти мене, кішечко? Ніколи не повірю, щоб така поважна професорка злякалася свого невинного учня.

Фіона застигла, не обертаючись. Вона вже відчувала його гарячий подих на своїй шиї. Як же таке велике створіння може рухатися без жодного звуку?

– Ти мене зовсім не знаєш, – сердито зітхнула вона. – І навіть не уявляєш, на що я здатна, щоб захистити себе.

– О, я за ці дні вивчив тебе дуже добре, – Клепсід ніжно провів пальцем по її щоці, викликаючи хвилю мурашок по її тілу. – Я відчуваю твою пристрасть, хоч вона й ховається глибоко всередині. Ти хочеш мене, Фіоно. Не заперечуй.

– Та що ж це таке? – Дівчина знову штовхнула двері, але міцна рука Клепсіда її втримала, – пане Золотозелений, вам було замало спілкування з податковою? Якщо треба, можу організувати зустріч із пожежною службою.

– Та зізнайся вже, дівчинко, що головна твоя мета – це я.

Пояснювати щось дракону – марна справа. У більшості випадків лускаті слухають і чують тільки себе. Як же вона необачно не взяла свою сумку до класної кімнати сьогодні. Розслабилася, втратила пильність, а з таким непередбачуваним типом, як Клепсід, треба бути постійно напоготові.

– Відчепися вже! Я тебе не хочу, – відрізала Фіона, відсмикуючи голову від чоловічих пальців, що нахабно потяглися до її губ.

Вона здогадувалась, що драконячий спадкоємець лише знову змінив тактику і, хоч як сумно це визнавати, йому вдалося струсити всю її нервову систему.

Дуже шкода, але здається, що йому вдасться вижити її зі свого будинку. Може, краще піти самій з високо піднятою головою, ніж чекати, поки Клепсід настільки її дістане, що вона справді дасть йому в ніс? Чи що там більше властиве дівчаткам? Наприклад, повисмикує його блондинисту шевелюру, або подряпає гарненьке личко.

Фіона різко відштовхнула дракона від себе і, поки той не схаменувся, стрімко вийшла в коридор, зачинивши двері за собою.

Дивно, проте Клепсід її не переслідував Чи додало це дівчині спокою? Зовсім ні. Вона не мала сумніву, що він на цьому не зупиниться. Тому, як би їй не хотілося залишатися в цьому будинку, цього робити не варто.

Фіона, швидко приводячи себе до ладу, застебнула ґудзики, які незрозуміло як виявилися розстебнутими, адже до них начебто ніхто не торкався, рішуче попрямувала до свого наймача.

Коли зійшла на перший поверх, трохи задумалася, вирішуючи, куди ж їй піти: до кабінету, чи вітальні, де найчастіше бував Валентайн.

 Найімовірніше, він зараз у кабінеті, адже вже далеко за полудень. Хоча ще не вечір, але робочий день у багатьох працівників цього будинку вже закінчився.

Дівчина пройшла через хол і повернула праворуч. Світло в коридорі було приглушене, і яскраву смужку, що падає на підлогу з прочинених дверей, було добре видно.

Це означає, що голова клану справді у своєму кабінеті.

Фіона, заздалегідь готуючись до неприємної розмови, повільно рушила до заповітних дверей. Товстий пухнастий килим глушив її кроки, тому вона підійшла до кабінету непоміченою.

Кілька секунд постояла, намагаючись зібрати сміливість, щоб висловити все, що вона думає про свою роботу та дивну реакцію Валентайна на побачене у класній кімнаті.

Вона вже підняла руку, щоб постукати у двері, як усередині приміщення пролунав дзвінок кишенькового флейсера, і дівчина завмерла.

Поки вона розмірковувала, що їй далі робити, голос Валентайна коротко відповів:

– Так.

Натомість у відповідь йому пролунала така довга, нерозбірливо-емоційна тирада, що господар кабінету аж застогнав і підвищив голос:

– Заспокойся! Я нічого не зрозумів з того, що ти тут мені прогарчав. Чому ти відірвав лисиці хвіст?