Розділ 7

Минуло вже майже дві години, як Фіона несподівано почула дзвінок вхідного повідомлення з сумки.

Майка здивовано подивилася на подругу, коли та дістала свій вірний старенький флейсер з сумки, і пробурмотіла:

– Не дуже зручна штука для зв'язку в дорозі.

– Не нуди, Майко, мені не важко його носити з собою, вага сумки ж зовсім невелика. Ти ж її сама зробила. Не уявляю, як би я обходилася без твоїх чудових дрібничок!

А дві сумки з простором, що збільшується вдесятеро, – це перше, що Найрона купила у талановитої дівчини. Ось кому б грамота від короля Шіаса не завадила, адже до неї додається ще й значна сума грошей. Майка б розвернулася! А на що витратила свою премію, Фіона зараз навіть не хотіла згадувати. Але сама грамота їй ще не раз знадобиться.

Незважаючи на бубніж подруги, що їй соромно, що вона досі не забезпечила Фіону звичайним кишеньковим флейсером, Найрона відкрила вхідне повідомлення і прочитала: 

– «Порушень не виявила, настрій зіпсувала. Ти задоволена?»

«Навіть дуже», – швидко набрала у відповідь.

«Тоді, до зустрічі».

– Вже йдеш? – сумно зітхнула господиня.

– Та ні! Не лізтиму прямо під гарячу руку. Можу ще трохи у тебе побути, якщо не виженеш.

– Та ти що? – обурилася Майка, – можеш навіть залишитися жити у мене, я ж тебе запрошувала.

– Ну не жити, а поки у дракона шторм затихне, ти мені ще раз розкажеш про ті штуки, що я набрала. Не хотілося б завдати шкоди комусь із особняка.

– Та яка шкода? Ти ж знаєш, що я майже ніколи не беру замовлення на виготовлення чогось небезпечного. Ну так, неприємно буде, але ж ти їх береш не для того, щоб чаї розпивати, а трохи повоювати, тому не хвилюйся, нічого критичного з ними не станеться. До речі, якщо вже ти до дракона потрапила, то може здобудеш мені хоч одну лусочку. Вік тобі вдячна буду.

– Та як же я її здобуду? Дракони не линяють, чи знаєш. А обертаються у присутності сторонніх дуже рідко.

– Ну постарайся, – Майка благально склала долоні. – Ти навіть не уявляєш, скільки ці лусочки коштують на чорному ринку артефакторів. Можеш заробити якраз на кишеньковий флейсер! Причому, навіть на новий. Ну відколупай хоч малу лусочку!

– Та ну тебе! – засміялася Фіона. Якщо щось влізло Майці в голову, то це "щось" звідти кліщами не витягнеш. Тепер вона від подруги не відчепиться.

– Гаразд, побачимо, – нерішуче пообіцяла гостя.

Ось так за розмовами пролетіла ще майже година, і час повертатися невпинно наближався.

Рівно о дев'ятій, заздалегідь приготувавшись до того, що її зараз просто проженуть від особняка, Фіона гордо пройшла сходами і попрямувала до входу. Якщо її культурно попросять піти, їй нічого іншого не залишиться, як повернутися на ночівлю до Майки. Ех, мабуть, дарма вона віддала ключі від своєї знімної квартири. Адже знає свій непоступливий характер. Можна було й притримати житло за собою, доки точно не переконалася, що з роботою їй пощастило. Але дуже вже не хотілося витрачати гроші на приміщення, що не використовується.

Двоє охоронців уважно оглянули її, і раптом один з них потягнув на себе двері, відкривши їх навстіж.

– Прошу, пані викладачко.

Дівчина мало не спіткнулася від подиву. Це добрий знак чи навпаки – гірше не вигадаєш?

Здається, їй доведеться дізнатися про це просто зараз, бо щойно Фіона увійшла в хол, поруч з'явився Магнус. Від його насмішкуватого погляду їй стало незручно. Чого це він? Радіє, що скоро позбудеться проблемної працівниці?

– Пан Валентайн на вас чекає, йдіть за мною.

Нервуючи від поганих передчуттів, Фіона увійшла до вітальні, де головний дракон клану задумливо міряв кроками підлогу.

Магнус зачинив за нею двері, залишаючи беззахисну маленьку дівчину на поживу... Ой, даруйте, для розмови з роботодавцем.

Дивно, але Валентайн поводився інакше, ніж вона очікувала. Зазвичай самовпевнений і гордовитий, тепер він був напрочуд спокійний і майже задумливий. Його темно-карі очі, завжди холодні, тепер здавались трохи притушеними, ніби хтось зменшив їхню яскравість.

– Сідай, – наказав Валентайн і тицьнув рукою на стілець біля столу з якимись паперами.

Дівчина слухняно притулилася на край сидіння. Золотозелений швидко наблизився до неї, взяв зі столу теку та розкрив її.

А всього через секунду Фіона вже здивовано дивилася на пачку грошей, яку голова клану Північних Драконів ляснув перед нею.

– Візьми.

Незважаючи на те, що дівчина навіть не зрушилася, він поклав папір перед нею і наказав:

– Підписуйся.

– Навіщо? – підозріло спитала вона.

– Негайно став свій підпис і забирай гроші, – почав злитися Валентайн. – Тут рівно половина тих грошей, які я тобі обіцяв. Розписуйся за отримання авансу і йди до своєї кімнати, щоб я тебе сьогодні більше не бачив.

Він тицьнув ручку Фіоні в руку і посунув бланк майже під ніс.

– Підписуй! – гаркнув він, а коли дівчина зітхнула від несподіванки, вже спокійніше продовжив. – Я повинен бути впевнений, що якщо тобі знову заманеться відлучитися у своїх справах, то мені не доведеться шукати тебе по всьому місту, повернешся сама. До речі, – якось перебільшено байдуже додав він, коли приголомшена Фіона все ж таки поставила свій підпис в відомості, – брошку можеш забрати. Це просто презент.

Він поклав коробочку з чудовою прикрасою перед нею і якось хитро примружився.

– Ні, не треба! – гордо задерла носик непідкупна підлегла. – Дякую, але обійдусь і без подарунків.

– Ну-ну...

Залишивши свого роботодавця, Найрона повільно йшла до своєї кімнати і розмірковувала. Чи не надто дивно те, що зараз сталося? Вона завдала своєму наймачу незручності, він витратив на звіряння документів чимало свого часу та нервів, і раптом таке – аванс! Та вона навіть не надто розраховувала на те, що сьогодні їй тут ночувати дозволять, а тепер несе в руці п'ять тисяч золотих, які навіть у сумку покласти забула від несподіванки.