Розділ 2 Минуле завжди стукає в двері Частина 1

    Хлопці йшли довгим коридором прямуючи на вихід із будівлі. Перед входом в будівлю їх чекали декілька машин. Хлопці обговорювали альбом, що мав скоро вийти, коли Микита почув цокіт підборів. Спочатку він не звернув на це уваги, та звук ставав дедалі голоснішим і чіткішим. Йому здалося ніби він почув дзвін у вухах від цокоту цих підборів. Мороз пройшов по шкірі й горло стиснулось, стало важко дихати. Микита злякався такої реакції його тіла і не міг зрозуміти що з ним відбувається.

– Микито, з тобою все гаразд? – занепокоєно взяв за руку друга Денис.

– Не знаю, у вухах дзвенить й дихати важко, – здавленим голосом відповів той.

– Давай зайдемо в медпункт. Тут не далеко, – Денис закинув ліву руку Микити собі на плече, а правою – він обійняв того за талію, повів в бік медпункту.

     Микита почув, як в коридорі грюкнули двері й цокіт припинився. Шаповал зітхнув з полегшенням та зупинився, забираючи свою руку з плеча Дениса.

– Дякую, не треба, мені вже краще, – посміхнувся Микита, в його очах з’явився блиск, Денис подумки видихнув та все ж був занепокоєний такою поведінкою друга.

– Ти впевнений? Сходи, будь ласка якось до лікаря. Мене турбує твій стан, – Денисові не подобалась така ситуація, та наполягати він не хотів.

– Добре, тільки не сьогодні. Завтра, обіцяю, піду до лікаря, – запевнив його Микита.

– Ага, знаю я, такі обіцянки, а потім їх ніхто не виконує, – темноволосий хлопець з сумнівом дивився на Микиту.

– Вже пізно і робочий день у лікаря вже закінчився. Тому сьогодні точно не вийде, – пояснив Микита.

– Тоді давай я відвезу тебе додому, – запропонував Артем.

– Добре, – погодився Микита. Раптом одна з дверей у коридорі відчинилася, і з кімнати вибігла молода дівчина років двадцяти. Вона, прикриваючи рота рукою, побігла в протилежний бік коридору. Хлопці, побачивши її, побігли за нею. Добігши до жіночої вбиральні, увійти туди вони побоялися, залишилися в коридорі чекати на неї. Через п’ять хвилин хлопці почали нервувати, і Микита, плюнувши на всі правила етикету, сунув рюкзак у руки друга, увірвався в вбиральню і побачив, як на підлозі, тримаючись за живіт, корчилась від болю дівчина, що лежала на підлозі. Підбігши до неї, опустився на одне коліно. Правою рукою він підняв її голову і хотів спитати, що з нею трапилося, але глянувши на ноги, на внутрішній стороні стегна побачив кров і швидко взявши її на руки, вибіг в коридор.

– Що сталося? – злякався Денис.

– Не знаю, вона не притомна і в неї кров. Потрібно якнайшвидше відвести її до лікарні, – важко дихаючи говорив Микита, йдучи в бік виходу.

– Ти знаєш хто вона? – запитав темноволосий хлопець.

– Сергію, якби знав, то подзвонив би її чоловікові.

– Звідки ти можеш таке знати? – здивувався Сергій.

– В неї обручка на пальці.

– Може подзвонити менеджеру?

– Ні, це займе багато часу, а їй потрібна термінова допомога. Здається, з дитиною щось не так.

– Який же в неї місяць? – звернувся сам до себе Денис.

     За кілька десятків метрів Микита різко зупинився, помітивши щось поперед себе, злим поглядом дивився вперед. Сергій йшов попереду Шаповала, помітивши, як той різко зупинився, зупинився сам озираючись на друга.

– Ти чого? Ходімо швидше!

– Що ти тут робиш? – зі злістю говорив Микита, звертаючись до когось.

– Тобто, що роблю? – здивувався Сергій. – Я йду до машини. Ми ж хочемо відвезти її до лікарні.

– Це твоїх рук справа? Минулого разу той чоловік помер у лікарні від інфаркту. А зараз вона... Що ти з нею зробила? – у порожнечу кричав Микита.

     Сергій підійшов до друга і смикнув того за рукав. Микита роздратовано глянув на друга.

– Ти з ким розмовляєш? – Сергій схвильовано дивився на друга.

– Тобто з ким? З нею, – Шаповал махнув головою у бік коридору перед собою.

– Але ж там нікого немає.

– Як ні? Он, дівчина стоїть біля стіни з переляканими очима.

– Не лякай мене так! З тобою все добре? Ти жодних заборонених препаратів не приймаєш? – з жахом спитав Сергій.

– Я? Ні. З чого ти взяв?

– Бо крім нас чотирьох, нікого немає, – насторожено говорив Артем.

     Повернувши голову в бік, де щойно стояла дівчина, він нікого не побачив. Нахмурившись, дав команду другу, і вони разом рушили вперед.

– Поговоримо про це якось іншим разом. Ніхто про це не повинен знати, – тихо звернувся до молодшого Микита.

– Добре, – відповів той.

    Хлопці вийшли з будівлі і попрямували до машини, що вже чекала на них, аби відвести їх додому. Охоронець побачив Микиту, що ніс дівчину на руках і відразу підбіг до нього.

– Що сталось? – занепокоєно, запитав охоронець, обережно беручи на руки непритомну дівчину.

– Не знаю. Я знайшов її в жіночій вбиральні. Так, не дивись на мене так. В мене не було іншого вибору, їй потрібна медична допомога. Я не міг її там залишити.