Частина 2

      Через пів години хлопці вийшли на сцену, публіка вибухнула оваціями. Весь стадіон був наповнений фанатами. Від одного погляду на хлопців публіка відразу почала  кричали. Коли пролунали перші акорди, публіка почала кричати ще голосніше, що музику майже не було чути. Хлопці почали співати та виконувати складну хореографію. Після виступу вони зайшли за лаштунки та впали на підлогу від втоми. Комусь стало настільки погано, що майже знепритомнів.

    Час уже наближався до десятої вечора, на стадіоні голосно грала музика. Позаду вже понад половина концерту пройшла. Публіка була у захваті. Світло прожекторів добре було видно з дахів багатоповерхових будинків. Стадіон, де відбувався концерт, був повністю заповнений.

      Молодий хлопець йшов сценою, виконуючи одну зі своїх сольних пісень. Хоч він і є одним з учасників гурту, компанія дозволяла хлопцям писати та виконувати на сцені сольні треки. Фанати, яких було кілька десятків тисяч, повторювали його ім'я, дехто підспівував йому. Він з палким поглядом дивився на публіку і повірити не міг, що все це відбувається саме з ним. Від побаченого хлопця почали переповнювати почуття. Хотілося плакати, але він стримувався. Хоча всередині все стискалося щоразу, як тільки публіка вигукувала його ім'я.

      Він завжди викладався на повну, але багато фанатів не оцінили його старання. Він завжди був у тіні. У дебютний час його вважали виродком, багато фанатів його ненавиділи. Але не дивлячись ні на що, він продовжував вперто працювати й ось тепер його нарешті помітили.

     Молодий високий хлопець у блакитному костюмі й такого ж кольору сорочці, розстебнутій на два ґудзики, та чорних туфлях захоплено танцював на сцені. Його прекрасний голос огортав і заспокоював. По всьому тілу розливалося тепло від його голосу. Його яскрава посмішка освітлювала все довкола, фанати завжди називали його «Сонечком». Він і справді, як сонечко. Коли він усміхається, все навколо ніби оживає,  весь світ набуває яскравих барв.

    На одному з балконів, уважно спостерігаючи за публікою та за виступом, стояв молодий чоловік з дівчиною. Але ніхто не звертав на них увагу ніби їх взагалі не було.

– В нього чудовий голос, – склала руки на грудях дівчина, пристально дивлячись на хлопця, що був на сцені.

– Навіть не думай, – насторожився він.

   Дівчина була трохи нижче за чоловіка, навіть не дивлячись на те, що була на чорних підборах з червоною підошвою.

– Чому? Тобі не хочеться взяти в нього автограф?

– Він людина!

– Який же ти нудний, – зморщила носа дівчина, як мала дитина, що не отримала цукерку.

– Я нудний?! Не можна гратися зі сферою! Сама знаєш, як все закінчується!

– Та чого ти. Це ж лише гра, нічого з ним не станеться.

– За що мені це? В тебе душі немає? – іронічно запитав чоловік, злим поглядом дивлячись на неї.

– Та як би ні.

– Нам не можна наближатись до людей, – втомлено потер очі й зачесав рукою назад чорняве волосся.

– Я пожартувала, – грайливо глянула вона на нього.

– От і добре. Пішли, в нас багато роботи!

– Слухаюсь, містер злюка! – повернувшись півоберта до сцени вона різко завмерла з острахом оглядаючи хлопця, який танцював на сцені. — Чекай! Це той хлопець, котрого я бачила сьогодні, коли приходила за чоловіком. Він побачив мене, але люди не можуть бачити нас!

– Що? Як таке можливо?!

– Не знаю. Йому ще рано. Гаразд, не будемо зараз про це, у нас з'явилася робота. З ним я потім розберуся, – дівчина розвернулася спиною до публіки прямуючи до вихід зі стадіону. Молодий чоловік попрямував за нею.

– На десятому шосе сталася аварія. Багато постраждалих, – повідомив напарник.

– Нам треба встигнути до приїзду швидкої допомоги.

– Скільки?

– Не менше двадцяти.

– А чи не забагато? – здивувався він.

– В самий раз. Ми іноді по тисячу душ за ніч забираємо, – на пухких губах з’явилась хитра посмішка.

– Ох, не подобається мені ця робота, – з досадою почухав потилицю молодий чоловік.

– Тимуре, годі скиглити, ми нічого не можемо змінити. У нас немає вибору, – зупинившись, дівчина озирнулася на обуреного Тимура. Той дивлячись собі під ноги, не помітив, як вона зупинилася, врізався в неї. Різко піднявши голову, зустрівся з сердитим поглядом сірооких очей. – І дивись, куди йдеш. Так можна й упасти. Раптом ти собі щось зламаєш? Я не буду тягнути тебе. Пішли! Швидка за десять хвилин буде на місці.

    Тимур пройшов повз дівчину й попрямував до виходу, а вона, востаннє глянувши на сцену, прошепотіла:

– До зустрічі, Микито Шаповал, – попрямувала за своїм напарником прямо до виходу, де на них уже чекав чорний джип.

        У невеликому приміщенні біля однієї зі стін розташовувалися п'ять чорних, шкіряних крісел, тумбочки та дзеркала, що висіли над ними, по краю яких розташовувалось освітлення у вигляді лампочок. Після виступу втомлений та задоволений Микита, зайшов у гримерку й впав у крісло, що стояло біля дзеркала, намагаючись привести свій подих в норму.