Розділ 1 Частина 1 Перша зустріч

На даху багатоповерхівки стояла дівчина, що обіймала себе за плечі, дивлячись на галасливе місто. Небо поступово занурювалось в темряву, теплий весняний вітер шелестів листям, деякі машини поспіхом мчали додому. Здалеку долинав звук сирен поліції чи швидкої допомоги. Чоловік, що стояв поряд, мовчки спостерігав за тим, що відбувалося унизу, серед людей.

– Всі кудись поспішають, — молодий чоловік вирішив порушити тишу.

– Стереотипи. «Хочу бути кращим, успішнішим, багатшим». Поспішають скоріше потрапити до нас, — завівши руки за спину, посміхнулася вона.

– Але ж життя класна штука. Я сам хотів би бути людиною. Гуляти парком, відчувати, як вітер лоскоче тобі обличчя, відчувати приємний аромат свіжоспеченого хліба, — мрійливо говорив він. Сірі очі здивовано глянули на нього.

– Ти справді хочеш бути людиною?

– Так, хочу. Хочу відчувати ті ж емоції, що й вони.

– Ти ж сам прийняв рішення, а тепер шкодуєш?

– Я не хотів цього робити, просто для мене — це був єдиний вихід, який бачив на той момент, — з гіркотою в голосі він опустив голову вниз.

– Це найлегший спосіб втекти від проблем, але не їх рішення. Найчастіше люди самі вигадують собі проблеми там, де їх нема, а потім страждають від них, — легкий вітер торкнувся її каштанового волосся. 

 – Я завжди був зайвий. Постійно щось не те робив, завжди намагався всім догодити, але цього було замало. Ти повинен бути успішний, повинен з повагою ставитись до жінок, виконувати всі їхні примхи і ще багато чого я повинен був. Що б я не зробив — завжди був винен в чомусь. В якийсь момент мені набридло це і всі відразу відвернулись від мене. Згодом в моєму житті з'явилася людина, котра нічого не просила, просто хотіла бути поруч. З нею я забував про все. Вона робила моє життя яскравішим, заради неї я був готовий на будь-що, виконати будь-яку її примху, здається і вона була щаслива зі мною, — його голос тремтів, в куточку карих очей зібралась волога, та сліз не було. Неможливо плакати, коли ти мертвий.

– Не скоро вона зможе почати жити повним життям.

– Я хочу побачити її.

– Побачиш, обов'язково. Я обіцяю.

      Горизонт поступово почав фарбуватись у помаранчеві кольори. Це означало, що скоро, зійде сонце, настане новий день, для людей, нова сторінка у їхньому житті. Нові зустрічі та знайомства.

– Нам вже час іти, скоро зійде сонце, почнеться новий день. І хтось знову зробив свій «вибір», — востаннє вона глянула на обрій, який уже фарбувався у червоний колір.

– Неправильний «вибір», — сказав чоловік і зник в тумані.

– Вона не хоче вмирати, вона просто хоче щось «вбити» в собі, — вдихнувши тепле ранкове повітря через ніс, вона відчула кислий запах — запах страху. Хтось дуже боїться висоти.

       Тільки-но вона хотіла піти, як її ніс вловив легкий запах, вона вперше відчула цей аромат,  його не можна було порівняти ні з чим. Він манив її до себе, хотілося повністю зануритися в нього, він огортав її. Несвідомо заплющивши очі відчула, як чужі руки обіймають її за талію, а на губах з'явилося чиєсь палке дихання. Інстинктивно подавшись вперед, відчула легкий дотик до її губ, різко розплющила очі й впала, упираючись руками в дах багатоповерхового будинку. Піднявшись з колін, вона почала важко дихати,  а сірі очі уважно оглянули місце, де вона знаходилась, а після легким змахом руки її огорнув сірий, густий дим, який повністю огортав її.

***

    Сонце повільно здіймалося над горизонтом, що свідчило про початок нового дня. Все навколо поступово оживало, фарби ставали яскравішими. Вулиці «оживали», з'явилися перші машини, хтось уже поспішав працювати.

      Його ранок почався погано. Цілу ніч снилися жахіття, він дуже хвилювався за сьогоднішній концерт. Ліниво перевернувшись на спину, розплющивши очі, глянув на стелю, повернув голову вліво, глянув у вікно, що було завішане шторами, а потім, поплескавши себе долонями по обличчю, розганяючи залишки сну, підвівся з ліжка й попрямував у ванну. Він звик жити не сам і зараз йому дуже не вистачало того галасу, який створювали його друзі. Вони були для нього як сім’я. Багато років жили вони разом, але зараз тиша викликала дискомфорт. 

     Вийшовши з ванної кімнати, по дорозі на кухню, він одягнув білу футболку, що була на розмір більше. Діставши з холодильника інгредієнти, почав готувати собі сніданок. Після взяв тарілку зі столовими приладами й чашку з кавою, попрямував до столу, що знаходився у їдальні. Поставивши все на стіл, він відсунув стілець і сів на нього, приступаючи до сніданку. По столу пройшла вібрація, а  на дисплеї телефону висвітлилося ім'я – «Макс». Поспіхом пережувавши їжу, він узяв в руки телефон і, провівши по екрану, приклав його до правого вуха, паралельно доїдаючи сніданок.

– Ти де? — почувся у слухавці чоловічий голос.

– Вдома ще, зараз поснідаю і збиратимуся на роботу. А що? — з набитим ротом спитав хлопець.

– Микито, збирайся швидше, через хвилин п'ятнадцять заїде менеджер по тебе, ми вже майже всі зібралися.

– Кіт знову спізнюється? — усміхнувся хлопець.

– Так. Втім, нічого дивного. Сам знаєш, о котрій він лягає спати, — Максим важко зітхнув.

– Так, під ранок. Сам іноді так роблю, але нам теж потрібен відпочинок. Гаразд, передзвони менеджеру і скажи, що я сам приїду приблизно за пів години. Дорогу я знаю, — сказав Микита, беручи до рук порожню тарілку і несучи її на кухню.