Розділ 5 Закохатися у Смерть

Чорний позашляховик під'їхав до лікарні, заїхав на паркування. Водій заглушив мотор, з машини вийшли двоє високих молодих хлопців, які попрямували до входу в лікарню. Після того, як Влад постукав, вони увійшли до палати, де лежала Катя.

Дівчина лежала на ліжку та дивилася у вікно. Її думки постійно поверталися до того злощасного вечора, який назавжди змінив її життя. Вона раділа, що втратила дитину, але водночас уже звикла до того, що вона мама. Катя піднялася і сіла в ліжку, коли почула звук дверей, що відкриваються. Її обличчя витягнулося від подиву, але одразу взяла себе в руки та відвернулася від хлопців, дивлячись у підлогу.

-    Навіщо прийшли? Я ж просила вас, — вимовила дівчина, злісно глянувши на хлопців.

-    Микита сказав, що ти в лікарні. Співчуваю. Як почуваєшся? — невпевнено спитав Максим.

-    Нормально. Не варто було сюди приходити, — вона намагалася говорити якомога байдужіше.

-    Ми розмовляли з ним. Він нічого не  зробить тобі, — Владислав сів на край ліжка, Катя відвернулася від непроханих гостей.

-    З нами ти в безпеці, – Максим хотів взяти її за руку, але та смикнула нею й поклала її на живіт.

-    Ми подбаємо про тебе.

-    Не думаю, що він зможе просто так дати мені спокій, у нього весілля скоро, – невпевнено говорила вона, продовжуючи дивитися у вікно.

-    Зараз просто подумай про себе, — Максим з ніжністю глянув на неї.

-    Про решту ми подбаємо самі. Ні про що зараз не думай, – додав Влад і подивився на друга.

-    Я не хочу, щоб ви постраждали, – тремтячим голосом сказала Катя.

-    З нами все буде добре, як і з тобою, – рівним голосом промовив Максим, тримаючи руки в кишенях джинсів.

-    Я піду знайду лікаря, треба з ним поговорити, — Влад підвівся з ліжка, попрямував на вихід з палати.

-    Я почекаю тебе тут, — Максим подивився на друга.

-    Гаразд, а ти одужуй скоріше. Ти мені потрібна, — з ніжністю промовив Влад, дивлячись на дівчину, яка так і не дивилася в їхній бік. Хлопець підійшов до неї та поцілував у щоку. Катя здивовано глянула на нього, а той підморгнув їй та вийшов із палати.

Коли хлопець пішов, Максим глянув на Катю, їхні погляди зустрілися. Від цього дівчина зніяковіла, винувато опустила очі, нервово почала смикати пальцями ковдру.

-      Навіщо прийшов? – голос дівчини злегка тремтів. Максим помітив, що та трохи нервує.

-      Хотів побачити тебе, — тихо промовив він і пильно подивився на неї. – Але, бачу, я даремно приїхав. Моя присутність тебе дратує? — Він зазирнув їй у вічі.

-      Ні, просто… — невпевнено почала вона.

-      Я піду. Зачекаю Влада в коридорі.

-      Залишся, — попросила подумки Катя, але вимовити вголос вона чомусь побоялася.

Хлопець підвівся з ліжка, дівчина хотіла взяти того за руку, але її долоня змогла лише торкнутися холодного простирадла. Він вийшов із палати, а Катя накрила голову ковдрою.

– Ні, вже пізно. Тож давай я відвезу тебе додому. — Офіціант приніс рахунок, і дівчина забрала в нього маленьку книжечку, де лежав чек.

- Не знаю чому, але я хотів би ще трохи побути з тобою. Прошу, давай ще трохи побудемо тут? — благав її Микита.

— Ні, вечеря закінчена. Чекаю на тебе в машині, — дівчина розрахувалася і віддала книжечку офіціантові. Вона вийшла з-за столу і не прощаючись пішла з ресторану. Водій допоміг дівчині сісти в машину. Микита весь цей час сидів і дивився їй услід.

- Щось ви швидко, - промовив водій, коли Дженні сиділа в машині.

— Ми з ним домовилися лише повечеряти. Але аура почала змінювати колір, у нього раптово з'явилося бажання ще трохи побути зі мною. Це говорить про те, що я мимоволі навіювала йому почуття «безпеки». У мене такого ніколи не було, мені завжди вдавалося контролювати свої почуття, емоції, дії, а з ним втрачаю контроль над собою. Боюся, якщо він ще трохи побуде поряд зі мною — витягну його душу.

— Це ризиковано та дуже небезпечно. Як ви тримаєтеся? - Поцікавився водій, дивлячись на дівчину через дзеркало заднього виду.

- Сама не знаю. Тихо, він іде. Відвези його спочатку додому, а потім поїдемо до мене.

- Добре, як скажете, міледі, - сказав водій і завів двигун.

Микита відчинив двері й сів на заднє сидіння біля дівчини. Водій увесь час уважно спостерігав за парою. Машина рушила з місця, у тиші вони їхали хвилин десять, хлопець не витримавши, звернувся до дівчини:

— Це все? Ми більше не побачимося? – схвильовано спитав він.

– Так, на цьому все. Все, що мені потрібно було від тебе, я вже отримала, - спокійно відповіла Дженні, не відриваючи погляду від виду за вікном. На вулиці було вже темно, ліхтарі освітлювали дорогу.

— Тобто ти використовувала мене? - Нахмуривши брови, він зло дивився на неї.

- Так. Це була лише суперечка. Щоправда, я мала просто взяти в тебе автограф, але мені чомусь захотілося з тобою повечеряти.

У Дженні мимо волі виникло дике бажання торкнутися руки хлопця, відчути тепло його рук. Вона не могла пояснити, звідки виникло це почуття. Адже вона вперше відчувала таке, і її це лякало.