Розділ 4 Спор

– Ну, привіт, друже. Як справи? – привітав непроханий гість чоловіка, що сидів за письмовим столом та вивчав документи. Просторий кабінет у світло-сірих тонах був обставлений дорогими меблями, шкіряні крісла стояли поруч, створюючи якусь подобу затишку. На столі стояв відкритий ноутбук, а поруч були розкидані папери, деякі з них голова компанії тримав в руках. Він не одразу підняв свій задумливий погляд на хлопців, але коли побачив, одразу насупив брови.

- Влад? Привіт, чудово. Сам як? – голова компанії, що сидів за столом, повернувся до своїх документів.

- Нормально. Є розмова, серйозна, – сказав Влад, проходячи до кабінету і сідаючи у крісло. Хлопець, що прийшов разом з ним, зробив те саме.

- Ого навіть так. Про що хочеш поговорити? – чоловік неохоче відірвався від документів глянув на непроханих гостей. – А, це ти, – як тільки побачив гостя, той одразу пожвавішав і посміхнувся, підвівся зі свого крісла, обійшов стіл, підійшов до хлопців, по черзі простягаючи їм руку на знак вітання. Ті, здивовано дивлячись на нього, потиснули руку у відповідь. Відсунувши папери, він сів на край свого столу.

— Женя, з тобою все гаразд? – схвильовано запитав Влад.

— Так, а що?

— Просто вигляд у тебе... – почав Влад.

— А це. Не звертай уваги, – махнув рукою Женя. – Просто багато роботи накопичилося. Я чомусь подумав, що до мене прийшов мій помічник, його теж звати Влад.

— Жень, я принесла тобі каву. Відпочинь трохи. Ходімо пообідаємо? – дівчина без стуку увійшла до кабінету з чашкою кави в руці й підійшовши до чоловіка, простягнула йому чашку. Вона не одразу помітила, що у кабінеті є відвідувачі. Вона була дуже гарною, у неї було світле волосся, зібране у високий хвіст. Світло-блакитна блузка, кремового кольору спідниця, яка доходила до середини коліна, підкреслювала її струнку фігуру.

—  А хто ця дівчина? – поцікавився Влад.

— Моя наречена. Цими вихідними вона стане моєю дружиною, а що? – після цих слів дівчина зніяковіло посміхнулася.

— Мене звуть Христина, а ви хто? – Поцікавилася вона.

— Влад ми з Євгеном, колись навчалися разом, – відповів хлопець злегка стискаючи простягнуту руку дівчини. – А це мій друг, Максим, – Влад вказав на друга, що сидів ліворуч від нього. Дівчина потисла руку і йому.

– А як же Катя? – здивовано спитав Максим.

– Катя? Яка Катя? – здивувався Женя.

— Що за Катя? – Христина уважно подивилася на Влада.

— Його колишня , – відрізав той.

– До того ж вона вагітна, вже дванадцять тижнів, – додав Максим.

— Вагітна кажеш, – тихо промовила Христина і зло подивилася на свого нареченого.

— Це якась помилка. Я не знаю ні про яку Катю. Що за жарти у вас, хлопці? – обурився Женя та поставив чашку на стіл.

— Це не жарти. Вона вагітна від тебе, – Влад зі злістю дивився на нього.

— Це можуть бути витівки твоєї колишньої? – припустила Христина.

— Ні, не думаю. Вона два місяці тому вийшла заміж за якогось олігарха. Не думаю, що я їй ще потрібен, – промовляючи цю фразу, він обійшов стіл й стомлено сів у крісло.

— Взагалі-то, ця дівчина моя подруга. І, знаючи її, можу з впевненістю сказати, що в них справді щось було. Вона не з тих дівчат, що лізтиме в чужі стосунки й намагатиметься їх зруйнувати. І стосунки на одну ніч її не цікавлять. А отже…

— Він або нею скористався проти її волі, або у них були стосунки, – закінчив Максим.

Христина уважно дивилася на хлопців, іноді переводячи свій незадоволений погляд на Євгена і намагаючись зрозуміти, правду вони говорять чи ні. Хлопець намагався приховати свої емоції, але було щось у його погляді таке, що давало зрозуміти, що хлопці таки мають рацію. Він чудово знав цю дівчину. Але що саме їх пов'язує?

– Тобто поки мене не було, ти в цей час зустрічався з іншою? – роздратовано промовила Христина.

– Ні, люба, це якесь непорозуміння, я впевнений в цьому, – Женя злякано глянув на наречену.

— Не знаю чому, але я їм більше вірю, аніж тобі. Чому ж вона тебе пам'ятає, а ти її – ні? — схиливши голову на бік, вона уважно дивилася на нього.

— Гаразд, так, визнаю, — з досадою промовив хлопець. – У мене були зустрічі з іншими дівчатами, але всі їхні послуги були сплачені, – продовжував виправдовуватися Женя.

- А як же дитина? –

- Мені все одно. Нехай робить аборт, – відмахнувся Євген.

— Але ж це твоя дитина, як ти можеш таке говорити? А якби я була вагітна, ти теж мені таке сказав би?

— Я заборонив би тобі робити аборт! – грізно промовив Євген. – Ще раз повторюю, я не знаю жодної Каті! Тож нехай робить, що хоче. Може вона сама все це підлаштувала. Я завидний наречений. Багато дівчат намагаються домогтися моєї уваги, але все марно. У мене є моя кохана жінка. Більше мені ніхто не потрібний, – м'яко посміхався Женя, дивлячись на Христину. Після цих слів погляд дівчини трохи пом'якшав, і її губ торкнулася ледь помітна посмішка. — Усі ті дівчата просто допомагали мені зняти напругу, вибач, — винувато глянув на дівчину Женя.