Розділ 1 Перша зустріч

На даху багатоповерхової будівлі стояло двоє. Дівчина, обіймаючи себе за плечі, дивилася в далечінь на галасливе місто. Небо поступово ставало темнішим. На місто опускалася ніч. Теплий весняний вітер шелестів листям. Деякі машини поспіхом мчали додому. Звідкись здалеку долинав звук сирен поліції чи швидкої допомоги. Хлопець, що стояв поряд, також мовчки спостерігав за тим, що відбувалося там унизу, серед людей, які поверталися додому з роботи чи навчання.

— Так багато машин і людей, — молодий чоловік вирішив порушити тишу.

— Так, ти маєш рацію. Вже пізно, всі повертаються додому, хтось із роботи, зустрічі, побачення, — відповіла його напарниця.

— Усі кудись постійно поспішають. Незрозуміло за чим вони всі женуться, — дивувався чоловік.

— Стереотипи. «Хочу бути кращим, успішнішим, багатшим». Поспішають скоріше потрапити до нас, — завівши руки за спину і трохи посміхаючись, відповіла вона.

— Але ж життя класна штука. Я сам хотів би бути людиною. Гуляти парком, відчувати, як вітер дме тобі в обличчя, відчувати приємний аромат свіжоспеченого хліба, — мрійливо сказав він. Дівчина здивовано подивилася на нього.

— Ти справді хочеш бути людиною?

— Так хочу. Хочу відчувати ті ж емоції, що є у них, – сумно промовив він.

— Я тебе не впізнаю. Ти ж сам захотів «піти», а тепер шкодуєш про своє рішення?

— Я не хотів цього робити, просто для мене це був єдиний вихід, який я бачив на той момент.

— Це найпростіший спосіб втекти від проблем, але проблема все ж таки залишається, і її потрібно вирішити, а не тікати від неї. Найчастіше люди самі вигадують собі проблеми там, де їх не було. А потім страждають від них, – з усмішкою сказала дівчина. — Багато хто про тебе забув, хоча з того моменту не так уже й багато часу минуло, — задумливо промовляючи цю фразу, вона дивилася вниз.

— Я був лише тягарем для всіх. Багато хто мене ненавидів. Я намагався все це ігнорувати, менше звертати на це увагу, але, на жаль, я не міг впоратися з цим усім сам. Я кілька разів намагався пояснити, що маю проблеми, які сам не можу вирішити, що мені потрібна допомога, але ніхто не слухав. Усі говорили постійно, що накручую себе. Але потім у моєму житті з'явилася людина, яка намагалася мені допомогти, з якою я забував про всі свої проблеми. Людина, яка робила моє життя яскравішим, потихеньку наповнюючи його змістом, – його голос тремтів, очі були на мокрому місці, але плакати він не міг, а все через його «вибір».

— Вона й досі тебе постійно згадує. З тобою вона була по-справжньому щасливою, а тепер її душа розбита. Не скоро вона зможе почати жити повним життям.

— Я хочу знову побачити її.

— Побачиш обов'язково. Я тобі обіцяю.

Горизонт поступово почав фарбуватись у помаранчеві кольори. Це означало, що скоро зійде сонце, настане новий день для людей, нова сторінка у їхньому житті. Нові зустрічі та знайомства.

— Нам вже час іти, скоро зійде сонце, і почнеться новий день. Я відчуваю запах розкладання, ще  одна людина зробила свій «вибір», — востаннє вона глянула на обрій, який уже фарбувався у червоний колір.

— Хтось дуже поспішає нас побачити, — сказав хлопець і зник в тумані.

— Вона не хоче вмирати, вона просто хоче щось «вбити» в собі, — вдихнувши тепле вечірнє повітря через ніс, вона відчула кислий запах — запах страху. Хтось зробив «вибір», але хтось дуже боїться висоти.

Вона тільки хотіла так само зникнути в тумані, але її ніс вловив легкий запах, вона вперше відчула цей аромат, і його не можна було порівняти ні з чим. Він манив її до себе, хотілося повністю зануритися в нього, він огортав її. Вона несвідомо заплющила очі і відчула, як чужі руки обіймають її за талію і на губах з'явилося чиєсь палке дихання. Вона інстинктивно подалася вперед і щойно відчула якийсь легкий дотик до її губ, різко розплющеила очі й впала, упираючись руками в дах багатоповерхового будинку. Піднімаючись з колін, вона обтрушує одяг від пилу і так само зникає в тумані, як і її напарник.

Сонце повільно здіймалося над горизонтом, що свідчило про початок нового дня. Все навколо поступово оживало, і фарби ставали яскравішими. Вулиці «оживали», з'явилися перші машини, хтось уже поспішав працювати.

Його ранок почався погано. Цілу ніч снилися жахіття, він дуже хвилювався за сьогоднішній концерт. Ліниво повернувшись на спину, розплющивши очі, глянув у стелю, потім повернув голову вліво і глянув у вікно, що було завішане шторами, а потім, поплескавши себе долонями по обличчю, проганяючи залишки сну, підвівся з ліжка і попрямував у ванну. З одягу на ньому були лише чорного кольору боксери. Він любив спати голяка. Благо у хлопців із групи була можливість жити окремо один від одного.

Через п'ятнадцять хвилин він вийшов з ванної кімнати, на ньому були вже сірі спортивні штани, по дорозі на кухню, він одягнув білу футболку, що була на розмір більше. Зайшовши туди, він підійшов до холодильника і дістав інгредієнти, щоб приготувати собі сніданок. Після того, як все вже було готове, він узяв тарілку зі столовими приладами та чашку з кавою, попрямував до столу, що знаходився у їдальні. Поставивши все на стіл, він відсунув стілець і сів на нього, приступаючи до сніданку. На столі завібрував телефон, на дисплеї висвітлилося ім'я – «Максим». Поспіхом пережовуючи їжу, він узяв в руки телефон і, провівши по екрану, приклав його до правого вуха, паралельно поїдаючи сніданок за обидві щоки.