Пролог

 Стеля, підлога й стіни були кам’яними. Посередині порожньої кімнати стояв великий стіл з білого мармуру, за розміром нагадував більярдний. У його центрі знаходився величезний кристал, за формою схожий на троянду. Вікон у приміщенні не було, але відкілясь зі стелі пробивався промінь світла, який при потраплянні на криваво-червоний кристал, заломлюючись, утворював яскраво-червоні відблиски на стінах. Однак спостерігати це можна було лише в одній частині кімнати, а друга половина була занурена в темряву. Посередині ніби стояв невидимий щит, що не дозволяв світлу проникати повністю.

Кристал був чудовий. Чіткі, рівні грані переконали б будь-кого, що це не просто камінь, а справжній витвір мистецтва. Потужна енергія, що виходила від нього, могла як забрати життя, так і дарувати безсмертя, варто було тільки підійти до нього надто близько і надовго залишитися поряд. Але вічне життя було більше як прокляття, аніж дар. Адже знайшовши безсмертя, починаєш відчувати голод у будь-якому його прояві: чи то спрага крові, емоцій, чи почуття. Багато хто прагне вічного життя, але бездушне існування не спокушало нікого. Однак варто було безсмертному доторкнутися до каменю - він миттєво згорав, і разом з його прахом розвіювалися й спогади, пов'язані з ним. Ніхто й ніколи про цю людину не дізнається, ніби її зовсім не існувало.

Пам'ять – ось що справді цінно. Адже, поки є ті, хто пам'ятають, людина житиме, навіть якщо її тіло давно зотліло в прах.

Але не всі могли до нього доторкнутися. Багатьох демонів, що намагалися дістатись до душі захованої в ньому, чекала невдача, варто було тим наблизитися хоч на метр. Кристал був таким собі «будинком» для душі. Вона була настільки чистою, що могла бути як ліки проти безсмертя, повертаючи душу і дозволяючи жити звичайним людським життям. Або подарувати демону «прощення», після чого він міг потрапити у «свій» Рай.

Через нескінченні спроби дістатися кристала Смерть, що була його наглядачем, постійно доводилося переховувати камінь.

Насправді він відчував провину і намагався спокутати її перед тією, чия душа була ув'язнена в цьому кристалі. Смерть захищав дівчину, не припиняючи пошуки того, хто міг би звільнити й дозволити їй прожити довге людське життя.

Але в якийсь момент Душа втомилася від постійної зміни містя перебування, що виставила невидимий щит, що дозволяє захистити кристал і приховати приміщення, в якому він знаходиться. Тепер лише кілька істот знали про його місцеперебування. Тільки їм він дозволяв увійти в кімнату, але все ж таки не підпускав близько до себе.

До кімнати швидким кроком увійшла жінка, а за нею двоє молодих чоловіків років двадцяти семи – тридцяти на вигляд. Один з них був високим, а другий трохи нижче першого. Вони були повними протилежностями. Високий чоловік був одягнений у строгий чорний костюм, а другий був у чорних джинсах, сірій футболці та блакитній сорочці, що була повністю розстебнута. Жінці ж на вигляд було років тридцять п'ять, але вона була втричі старша за чоловіків. На ній була зелена оксамитова накидка, поділ якої трохи торкався підлоги. Її світло-русяве волосся було акуратно зібране в просту зачіску. Дійшовши до середини, зупинилися рівно за два кроки від «бар'єру».

— Це справді сталося? - все ще не вірячи в те, що відбувається, сказала жінка, поглядом обводячи кімнату. Виникало відчуття, ніби з кожним новим мерехтінням колір відблисків ставав все яскравішим і насиченішим.

— Так, він і справді змінив колір, - тихо промовив хлопець у костюмі й, висунувши з кишень, склав руки на грудях.

— І що це означає? – хлопець у сорочці здивовано дивився на жінку.

— Те, що у нас з'явилася істинна пара, над якою навіть Смерть непідвладна, — із захопленням дивлячись на камінь, відповіла жінка.

— Ви хочете сказати «соулмейти»? — вигнув брову хлопець у сірій футболці.

— Не треба плутати «соулмейтів» та «істиних». «Соулмейти» – це споріднені душі, а «істинні» – даровані Долею. Коли людина помирає, вона йде в інший світ і потрапляє в Рай. Але особисто я там не була і не знаю, чи існує він взагалі, - знизавши плечима, мовила златовласка. – Кожна людина має свій «рай». Душу просто поміщають у кімнату, де вона проживає довге і щасливе життя, таке, про яке завжди мріяла, коли була людиною. Такі душі живуть у своєму «світі». Після смерті «соулмейти» не зустрічаються в іншому світі, але якщо у них чиста душа, або вони просто були добрими людьми за життя, то вони мають можливість через якийсь час повернутися у світ живих. Зазвичай, разом з ними повертається і їхній «соулмейт». Це може бути будь-хто: сестра, батько, дружина, друг. Однак у новому житті вони можуть бути родичами. Наприклад: якщо в минулому житті він був чиїмось чоловіком, то в цьому стане другом або родичем. Сенс зрозумілий? - повернувшись праворуч, вона подивилася в блакитні очі невисокого чоловіка.

— Здається, так, — той, примруживши очі, пильно глянув на неї. Поділ його сорочки злегка колихнуло від легкого вітерця, що проникав у кімнату через відчинені двері.

— А хто ж такі «істинні»? – звів брови на переніссі, високий хлопець.

— «Істинні», — жінка знову задумливо глянула на камінь. — Вони не пов'язані: не були знайомі в минулому житті. Наприклад, одна людина могла перебувати на Землі, а друга – у паралельному всесвіті або в іншому світі. Ці люди могли мати другу сутність, обертатися вовком, тигром, драконом і жити в іншому вимірі. Вони були магами, чарівниками.

— А чим відрізняється інший світ від паралельного всесвіту? - запитав брюнет у строгому костюмі.