Розділ 15.2

Відкусивши ще шматок, я з насолодою пережовувала охололий багет, у своїх роздумах забувши намазати його маслом чи хоча б покласти зверху шматок сиру. Втім, хліб і так був дуже смачний і свіжий.

Але все ж, як Елайя зумів домогтися, щоб Бульдога понизили разом із його залізними щелепами?

Повернувся Джо, схопив цілий багет і плюхнувся на диванчик поруч зі мною. Він зняв косуху і був в одній футболці. І не холодно йому? Я з цікавістю покосилася на Фокса. Треба ж, у них із Вів’єн нічого не вийшло, чому це? Джо виглядає завжди таким впевненим у своєму, як би це висловити, чоловічому єстві… І я знаю Вів, їй тільки дай усамітнитися з хлопцем…

Джо неправильно витлумачив мій погляд. Він перехопив у мене з-під носа чашку з кавою, яку я приготувала собі, відпив, відкусив великий шматок багета. Ага, хоча б одна таємниця розкрита — навіщо нам стільки хліба — Джо зараз умне один багет лише на сніданок.

— Не бійся, — сказав він. — У мене свої методи.

— Пам’ятаю. Тому і побоююся, — заперечила я. — Не міг би ти поділитися планом? Щоб я знала, що робити, і не зіпсувала все у відповідальний момент.

Фокс похитав головою.

— Не міг би. Мій план бездоганний, ти не зіпсуєш, навіть якщо захочеш.

— Тим більше, — наполягала я. — Мені треба знати. Так спокійніше.

Джо відкинувся на спинку диванчика, витягнув під столом ноги і розслаблено попивав чай.

— Ні.

— Слухай, — я починала сердитися. — Ти спеціально мене злиш? Спочатку Прюнель напав на мене на вулиці, тепер ти. Ви змовилися, чи що, вивести мене з себе?

— Навіщо мені тебе злити? — здивувався Джо.

— Тобі краще знати! Я нервую, хіба не бачиш? А тепер, коли ти відмовляєшся розповісти, як ми проникнемо до «Lege artis», я починаю ще більше нервувати. Чесно кажучи, мене охоплюють великі сумніви в успіху твого задуму. Ти хочеш, щоб нас спіймали? У мене вже руки тремтять від страху!

Джо глянув на мої виставлені долоні. Пальці й справді тремтіли.

— Кинь, заспокойся, — однією рукою він обійняв мене за плечі. — Я тобі обіцяю, що жоден Прюнель нас не засіче. У мене є… свої прийоми.

Я зітхнула, намагаючись опанувати тривогу. Присунувшись до Джо, я привалилася до нього. Від нього йшло тепло і впевненість, і мені стало легше.

— Ти так і будеш молотити голий хліб? — запитала я. Він із здивуванням глянув на огризок багета в долоні.

— А я думав, що їм бутерброд. Та гаразд, дурниця, їжа і їжа.

Я чула частий стук його серця, схоже, він був не таким спокійним і розслабленим, як виглядав.

— Що у тебе з білявим? — тихо запитав Фокс. — Я злякався, побачивши тебе вчора. Ти була така бліда…

— Усе нормально, — сонно пробурмотіла я. — Ми… вчимося.

Джо хмикнув, обережно притискаючи мене. Я заворушилася, влаштовуючись зручніше в його обіймах.

Насправді, звісно, у мене було багато тривоги щодо наших стосунків із Елайєю. Чи є у нас майбутнє? Я згадала обличчя мого сніжного принца, коли він просив дати йому час. Він дійсно був розгублений. Не знаю, що коїлося у Елайї всередині, його душа була непроникною для мене. Але мені здалося, що він говорив щиро. Елайя хоче спробувати. А значить, надія є. Є надія… Усе у нас буде добре… Ми будемо разом, казка здійсниться, мрія збудеться…