Розділ 11.4

То що там із договором?

Мені здалося, що він говорив нарочито грубо, щоб відвернути мене від цих думок. Але я не стала ще й про це думати: уже стемніло, скоро мала прийти Вів’єн, треба було обговорити все до її приходу. Я збігала до кімнати за отриманим у Картьє договором:

— Ось, дивись, жодного пункту «у разі чого» немає і в помині. Наталі збрехала мені!

Джо побіжно переглянув папери.

— Я так і думав, — хмикнув він. — Що ж у нас виходить?

— Наталі провертала якісь махінації! Але в чому їхній сенс? Їй адже вигідніше спочатку розкрутити художника. У світі мистецтва цінується ім’я! А вона в результаті цих убивств отримала картини початківців, маловідомих авторів. Тобі не здається, що це дивно?

Фокс скуйовдив і без того розтріпане волосся, потім пальцями спробував пригладити його.

— Я в арт-бізнесі не розбираюся, тобі видніше, в чому тут сенс.

Я похитала головою.

— Якщо і є, то я його поки не бачу. Якби йшлося тільки про Мішеля… Наталі спала з ним, але хотіла більшого і вирішила помститися…

— Тобі? Чи собі? Убивши свого коханця? — Джо глянув на мене з усмішкою.

Я зітхнула:

— Гаразд, спіймав, версія не дуже. Будемо продовжувати шукати матеріальний інтерес. Будемо відштовхуватися від фактів. Наталі отримала картини Мішеля. І намагалася отримати картини Гійома. Виходить, це вона?

— Руайон могла бути лише виконавцем. Не виключено, що за нею стоїть замовник — велика риба.

Джо наче підводив мене до певної думки. Знову цей загадковий третій!

— Щоб дізнатися точно, чи є ця «велика риба», як ти висловлюєшся, треба з’ясувати, чи не продала Наталі картини Мішеля комусь. І чи не збирається продати тій самій особі і картини Венсана.

— І як ти збираєшся дізнатися? — поцікавився Джо і підсунув собі мою чашку з чаєм, який я так і не допила.

— Ну… — я замислилася. — Рано чи пізно інформація про угоди такого роду просочується у відкриті джерела.

Фокс пирхнув у чашку, у всі боки полетіли коричневі бризки.

— Рано чи пізно! Ну давай почекаємо пару років!

— Не будь таким єхидним, — я сконфузилася. Джо мав рацію. Невідомо, коли і де спливуть картини. До того часу інспектор Прюнель, Бульдог із залізними щелепами, як називають його колеги, повісить на мене смерть моїх колишніх із Венсаном у додачу. Добре, що Прюнель про П’єра не знає, а то і його самогубство приплів би до справи! Я засумувала, згадавши П’єра. Ось кого шкода! Людина загинула зовсім ні за що, лише тому, що допомагала мені…

— Що тоді робити? — запитала я, відганяючи сумні думки.

— Ти знаєш, — послідувала відповідь. Джо вже встав і прибирав зі столу, недбало запихаючи продукти в холодильник. Дошку з нарізаним хлібом він сунув туди ж. Я не стала нічого казати, потім просто дістану і перекладу на місце, в хлібницю.

— Якщо ти про нічне проникнення до офісу Наталі — то я на це не піду!

Джо не встиг нічого заперечити: з передпокою долинув звук ключа, що повертається в замковій щілині.

— Вів прийшла! — підскочила я і побігла зустрічати подругу. Фокс рушив за мною.

Вів’єн обвила шию Фокса і притиснулася до його губ у жадібному поцілунку. Я мало не вдавилася від несподіванки.

Фокс повернувся, відірвавшись від моєї подруги:

— Не дивись, ти ще маленька.