Розділ 10.3

Не придумавши нічого кращого, я пішла шукати кабінет Картьє. У крайньому разі, буду імпровізувати за обставинами. Може, він буде так вражений моїм новим образом, що одразу віддасть мені «рибу» договору?

Згадавши про «рибу», я наче почула голос Джо, що вимовляє це слово зі своїм нью-йоркським акцентом, це додало мені бадьорості. Я просто роблю те, що повинна, і не можу відступити. Зрештою, я і справді веду розслідування. І я співпрацюю з журналом.

Усе це я з гідністю виклала секретарці, помахавши перед її носом посвідченням, яке так і носила з собою. Давно треба здати його, але я досі не побувала в редакції Ноташона, не оформила звільнення. І на краще, посвідчення мені вже знадобилося кілька разів. Ніхто ж не знає, що мене звільнили!

— Зараз спитаю, — секретарка впурхнула до кабінету шефа. Звідти почулося її щебетання — і сердитий голос Картьє. Тримайся, Ліндо, відступати нікуди! Я дала обіцянку розібратися, і дотримаю її.

Через хвилину секретарка провела мене за високі дубові двері.

Картьє стояв біля вікна, склавши руки на грудях.

— Чим можу допомогти, мадмуазель? Яке видання, ви сказали, представляєте? Прошу сідати.

Він кивнув на крісло для відвідувачів, а сам сів за стіл, зчепивши пальці, гіпнотизуючи мене своїм зміїним поглядом.

Я почала переказувати свою легенду, намагаючись говорити впевнено і з гідністю:

— Добрий день, месьє, за дорученням журналу «Артмегезін» я веду розслідування смерті двох художників, Мішеля Жаро і Гійома Венсана. Мені потрібно уточнити деякі деталі, чи не могли б ви…

Він слухав, і погляд його ставав напруженішим.

— Я вас десь бачив, — перебив нарешті Картьє. — Але ви виглядали інакше. Де ж ми могли зустрічатися?

— Це до справи не стосується, — швидко сказала я. — Мені потрібно подивитися стандартний договір, який ви укладаєте з художниками. Я підозрюю махінації…

— Ну звісно! — Картьє наставив на мене довгий сухий палець. — Обід у Віріела.

Він підвівся — різко, як робив і говорив усе. Руку з досі витягнутим пальцем він перевів на двері.

— Прошу вас покинути мій кабінет і розповідати свої казки комусь іншому.

— Про що ви, мсьє Картьє? — я зробила ображений вигляд і полізла за посвідченням. — Я дійсно журналіст «Артмегезін» і…

— Не турбуйтеся і не діставайте липові документи, — перебив мене куратор сучасного відділу. — Я давно співпрацюю з цим виданням і добре знайомий із його редактором, месьє Ноташоном. Ми старі друзі. Я в курсі вашого звільнення, мадмуазель. Не знаю, які цілі ви переслідуєте, але не збираюся спілкуватися з вами далі. Принаймні, поки ви брешете. Всього доброго.

Ось чорт, він мене розкрив! Я готова була провалитися крізь землю від сорому, однак здаватися не збиралася.

— Але я справді веду розслідування цих двох смертей! — вигукнула я, обурена його тоном і сповнена бажання домогтися свого. — Так, ви маєте рацію, я більше не працюю в редакції месьє Ноташона, але співпрацюю з паризькою редакцією нью-йоркського «Артмегезін». І нікуди не піду, поки ви не покажете мені…

— Паризьку редакцію нью-йоркського «Артмегезін» не цікавить розслідування якихось смертей, мадмуазель, — насмішкувато сказав Картьє, пронизуючи мене своїм зміїним поглядом. — Не напружейтесь аби брехати далі. Або, може, ви хочете, щоб я набрав мадам Бохема і уточнив у неї, чи замовляла вона вам таке розслідування? Будь ласка, ми і з нею давні приятелі, — Картьє взяв лежачий на столі айфон. — Втім, я можу зателефонувати і вашому нинішньому роботодавцю і повідомити йому, чим ви займаєтеся за його спиною. Який варіант вас більше влаштує, мадмуазель?

Я вискочила з кабінету, червона від злості й прикрості. Що він собі дозволяє, цей Картьє! І я нічого не можу йому зробити. Добре ще, що мого приниження ніхто не бачив!

Секретарка на мить відірвалася від комп’ютера і прощебетала:

— Всього доброго, мадмуазель!

Я швидко попрямувала повз неї, не відповідаючи, до виходу з приймальні, мріючи опинитися якомога далі від цього місця. Який грубіян!!

Двері відчинилися, і я зупинилася, як укопана, перед новим відвідувачем. Це був Елайя Віріел.

Він ковзнув по мені поглядом, спочатку не впізнавши, але тут же знову подивився, уважно і здивовано.