Розділ 10.1 Я справді...

Фокс абсолютно спокійно допивав каву з чашки Вів.

— Рибу? — не зрозуміла я.

— Та ну, ти в курсі, скелет договору. Найстандартніший варіант у цій сфері, кочує з організації в організацію, кожен вносить свої поправки, але «риба» зазвичай одна й та сама.

— Ах, ти про це… — я замислилася. У кого запитати? Наталі Руайон відпала як джерело. Залишається месьє Мануре, він також галерист… і з ним мені не дуже хочеться зустрічатися. Тобто зовсім не хочеться, якщо чесно. З ким ще можна поспілкуватися на цю тему? Я перебирала всіх, із ким зустрічалася останнім часом. Інших галеристів я особисто не знала, хоча… чому ні? На обіді в Елайї мене познайомили з Картьє, куратором відділу живопису в Музеї сучасного мистецтва. Ось хто може знати! І у кого напевно в шухляді завжди лежить стандартний договір! — Здається, у мене є підходяща людина…

— Ось і запитай.

— Так, звісно. Сьогодні ж зайду до Музею і спробую пробитися до Картьє. — Я помовчала, збираючись із думками. Треба було якось відвернути увагу Джо від Елайї. Він сплив тут випадково і не має до всієї історії жодного інтересу. Треба якось переконати Джо в цьому, не називаючи імені. Я зважилася: — Добре б дізнатися, чи продала Наталі картини Мішеля. Можливо, покупець і є та зацікавлена особа. Але проблема в тому, що мадам Руайон більше не скаже мені нічого.

— Що таке?

— Нічого особливого, — збентежено пробурмотіла я. — Ми трохи не порозумілися востаннє.

Джо розмірковував недовго.

— Є хороший спосіб дізнатися. Не впевнений тільки, що тобі він сподобається.

— У нашій справі будь-які засоби хороші. Після всього, що сталося…

— Треба залізти до її кабінету і подивитися в комп’ютері.

— Ні!

— Я ж казав, тобі не сподобається, — криво усміхнувся Фокс.

— Має бути інший вихід.

— Ну вперед, шукай, — не став сперечатися він.

— Ти ж обіцяв мені допомогти!

— Це найнадійніший спосіб.

— Злом чужого офісу, а не спосіб! — обурилася я. — Це протизаконно. А якщо нас там спіймають? У галереї твори мистецтва на сотні тисяч доларів, уявляєш, яка там сигналізація і охорона?

Джо посміхнувся від вуха до вуха:

— Якщо питання лише в тому, щоб нас не застукали, то можеш покластися на мене. Ми вийдемо і ввійдемо непоміченими.

— Ніколи! — я склала руки на грудях, гордо підняла голову. — Іди геть, демон-спокусник.

— Ну окей, — продовжуючи ухмилятися, Джо встав, зняв зі спинки стільця свою куртку. — Скажи, коли дозрієш.

***

Після того, як Джо пішов, я довго сиділа на кухні, обхопивши ноги і поклавши підборіддя на коліна. Я нічого не сказала Фоксу, але він розбудив мої підозри. Невже Елайя причетний до цього? Але як? Так, він колекціонер, йому потрібні картини — однак Елайя може отримати їх звичайним шляхом, не вдаючись до дивних, містичних хитрощів. Ну і… це ж Елайя, мій чарівний принц. Він не такий. Я одразу зазирнула в телефон, перевірити, чи не дзвонив він. На жаль, мені ніхто не дзвонив. І повідомлень не було.

А якщо не Елайя, то хто той загадковий третій, можливий партнер Наталі Руайон? Який міг бути зацікавлений і в картинах Мішеля, і в картинах Гійома? Припустимо, що картини дійсно потрібні комусь, і у цього когось немає грошей, щоб їх купити. Або гроші є, але недостатньо, щоб купувати окремо за ринковою ціною. І цей хтось купує психотропні препарати, непомітно підмішує їх художникам у їжу чи напої, швидко доводячи тонку, чутливу натуру до депресії. Бідний художник у такому стані або йде з життя (Венсан), або у нього від напруги трапляється інсульт (Мішель). Правда, у цю схему не вписується Жан-Жак, він був поетом. Хоча… він же здобув популярність незадовго до смерті, а після його самогубства ще довго по Парижу ходили чутки, шанувальники влаштовували вечори пам’яті… Напевно, на цій справі теж можна було непогано заробити? Вірші — це ж як картини, на них також поширюється дія авторського права, і їх також можна продавати. І вірші, і права. Ну точно, та сама схема!

Я занепокоїлася. Щось вимальовується!

Але хто, хто може займатися таким? Навіщо?