Розділ 9.2

Я поспішила вгамувати його ентузіазм:

— Смерть Мішеля не в інтересах Наталі — ні як людини, ні як галериста. — І я пояснила у відповідь на запитальний погляд Джо: — Рано чи пізно вона отримала б свій профіт із його картин. І це було б набагато більше грошей, ніж вона виручить із продажу зараз. Мішель був талановитий, але за мірками арт-бізнесу — початківець, маловідомий художник. Ні, смерть Мішеля зовсім не вигідна мадам Руайон.

— Ти сказала ще «ні як людини». Що малося на увазі?

Я почервоніла. Помітив таки, який допитливий…

— Вони спали разом.

— Але ж він був твоїм хлопцем?

— Так. Складно пояснити. Давай не будемо про це.

— Окей, — не став сперечатися Фокс. — То що, ця версія відпадає? Не вірю. Нутром чую, копати треба сюди! Що це за пункт у договорі — «у разі чого»? Як саме він сформульований?

— Слухай, не знаю. Наталі не показала договір. — Я скривилася, згадавши, як грубо мадам Руайон виставила мене з кабінету.

Джо насупився, розмірковуючи.

— Усе це дуже дивно, — заявив він. — Що це за пункт? Чому галерист узагалі припускає, що його клієнт загине?

— У договорах часто є пункт про форс-мажор, — заперечила я і відновила спроби впоратися з гігантським сендвічем. Джо підлив мені кави.

— Зазвичай під форс-мажором маються на увазі стихійні лиха, усе таке. У всякому разі, смерть не згадується. А договір Венсана? Інспектор Прюнель белькотів щось про те, що картини Гійома переходять до тебе за таким же договором.

— Тобто пункт усе-таки стандартний? — уточнила я. Фокс знизав плечима, потім підвівся:

— Мабуть, зроблю собі кави. Тобі зробити?

— Ні. А ти дізнався щось по договору Венсана?

— Напряг декого, чекаю відповіді.

Джо підвівся одним легким, плавним рухом, наче перетік із стану «сидячи» в стан «стоячи». У нього була грація дикої кішки, він чудово володів тілом. Відкривши шафку біля плити, він дістав джезву і банку з меленою кавою. Вже знає! Напевно, варив каву для Вів зранку. І знову я відчула укол ураженого самолюбства. Але тут же осмикнула себе: припини! Вважай його чужим хлопцем. Невже тобі потрібен такий, який одразу відступається від тебе?

Я пирхнула, спіймавши себе на цій думці. Що за дурниця лізе в голову! Це від відчаю і безпорадності. Я раптом усвідомила, що вже десять чи п’ятнадцять хвилин не перевіряла телефон, і кинулася за ним до спальні, холонучи від жаху. Звісно, із кухні дзвінок чути, я зробила максимальну гучність, але що, якщо звук випадково вимкнувся чи зламався динамік?!

Повернувшись із телефоном, я зустріла здивований погляд Джо. Не стала нічого йому пояснювати, просто поклала мобільний на стіл і продовжила боротися з сендвічем.

— Немає сенсу чіплятися за цей пункт, — поміркувавши, сказала я. — Адже картини Венсана відходять мені за цим пунктом. Значить, немає однієї людини, яка була б зацікавлена одночасно і в загибелі Мішеля, і в смерті Венсана. Якщо і припустити, що хтось зміг би організувати обидві ці смерті.

Фокс підхопив із плити джезву, над якою піднялася шапочка коричневої піни.

— А ось тут ти не права. — Він перелив каву в кружку Вів’єн, зробив добрий ковток, випивши, мабуть, одразу половину порції. — Хто взагалі підписував договір із Венсаном? Зацікавлена людина могла і не знати, що картини перейдуть тобі. Могла думати, що картини відійдуть галеристу — і мала намір їх отримати. Ну припустимо. Тоді виходить, у справі є ще одна людина. Не сама Руайон, а невідомий нам партнер чи знайомий. У тебе є припущення?

Я прикусила губу. Спеціально нічого не передала йому про те, що сказала леді Бохема. Не хотіла, щоб Джо говорив про Елайю, чомусь це було неприємно. Коли Фокс згадував Елайю, це звучало якось… неприязно.

Хоча тепер, коли Джо збирається закрутити з Вів’єн і більше не залицяється до мене (якийсь Джо Фокс відкинув тебе, Ліндо! що вже казати про Елайю, чарівного принца, звісно, ти йому не потрібна!) — це не має значення. Вони більше не суперники, і у Джо немає причин ставитися до Елайї з неприязню.

І все одно я не хотіла говорити з Джо про Елайю.

З іншого боку, якщо Фокс дійшов у своїх міркуваннях до того ж, до чого і я… Невже є третя зацікавлена сторона, і це — Елайя Віріел?

Та ні ж! Елайї немає жодного сенсу вплутуватися в усе це. У сенсі, немає причин убивати Мішеля і Гійома. Він може просто купити їхні картини! У галереї, на ярмарці, у їхній власній студії…

Я похитала головою. Джо продовжував копати в цьому напрямку:

— Цей невідомий нам третій міг навіть заздалегідь домовитися з організаторами виставки, тьфу, ярмарки, що перекупить у них картини Венсана. І підстроїв його смерть.

— Ага, підговорив розрізати вени, — саркастично хмикнула я, але внутрішньо похолола. Я дещо згадала.

— Натисну, щоб моя людина терміново дізналась, з ким конкретно у Венсана договір підписаний, — гнув своє Фокс.

— Я можу поговорити з кимось із знайомих, — слабко сказала я. Мені раптом різко розхотілося, щоб Джо копав у цьому напрямку. І водночас це була, здається, чи не єдина зачіпка. — З кимось, хто добре знає організаторів Пасхального ярмарку.