Розділ 9.1 Зачіпка

— Я ж просила її нікого не впускати зранку до квартири! — обпекла Джо сердитим поглядом і скомандувала. — Прибери піднос!

— Не любиш яєчню з беконом? — щиро здивувався він. — Ти ж американка. Дивись, я ще поклав шматки цього довгого французького батона, джем і налив сік. Цілком пристойний сніданок.

— Дай мені вмитися!

— А, ти про це… — Він устиг перехопити піднос, коли я відкинула ковдру і босоніж кинулася до ванної. — Гей, а куди ти поділа волосся?!

Я увімкнула воду і подивилася в дзеркало. Коротке волосся місцями стирчало сторчма, прим’яте уві сні. Я спробувала пригладити їх, навіть змочила водою — марно, частина пасом усе одно стирчала в усі боки. Довелося сунути голову під душ і потім сушити феном, постійно підрівнюючи їх щіткою. А мені здавалося, з коротким волоссям має бути менше клопоту!

Коли я вийшла з ванної, Фокс сидів на столі, відсунувши лептоп, і наминав яєчню ножем і виделкою, розрізаючи її прямо на сковорідці.

— Ти ж пошкодиш її, дурню! — крикнула я. Але потім махнула рукою: — Ти неможливий. З Вів будеш розбиратися сам. У неї якраз є до тебе розмова.

— Знаю, — кивнув Джо з набитим ротом. — Ми попередньо поговорили сьогодні вранці. Інакше як би я потрапив сюди? Вона була сповнена рішучості спустити мене зі сходів заради твого сну. Лізти по стіні не хотілося, вже світло, навколо повно туристів. Ще подумають, що я новий Кінг Конг, почнуть фоткати… Нафіг дешеву славу. То що, ти готова поснідати? Я ще посмажу.

Усе це він проговорив швидко, практично не перестаючи жувати. Я не могла оговтатися від його нахабства:

— Якщо ти хочеш сказати, що фліртував із Вів’єн тільки для того, щоб потрапити сюди… якщо ти збираєшся її обманювати… то краще б ти тут не з’являвся!

— Та з чого ти взяла? — здивувався він, відставляючи порожню сковорідку. — Ми вирішили спробувати. Ну, ти розумієш, прогулянки під місяцем, обійми в під’їзді, усе таке. — Фокс із лукавою посмішкою простягнув мені нашвидкуруч намазаний маслом і джемом шматок свіжого багета. Я зітхнула і взяла. Йому складно було довго заперечувати.

— То що, посмажити ще?

— Не треба. Ходімо на кухню, не люблю їсти в спальні.

Він забрав піднос і зліз зі столу, а я швидко перевірила телефон. Елайя все ще не дзвонив… Зітхнувши, я попрямувала за Джо на кухню.

То він тут на правах хлопця Вів’єн, добре ж. Я раптом відчула дивний укол ревнощів. Значить, не так уже я сподобалася Джо? Він просто шукав дівчину, байдуже, яка вона, хто? Ні, звісно, Вів’єн класна, я її дуже люблю, ми з нею дуже близькі і ділимося найпотаємнішим, але… я не могла пояснити сама собі, що це за почуття і звідки воно взагалі взялося. Мені що, шкода хлопця, який самій не потрібен, для подруги? Ні, не шкода! Тоді в чому справа? Рішення Джо зачепило моє самолюбство? Мені прикро, що він так одразу відмовився від мене, не доклавши зусиль, щоб завоювати? Можливо. Просто зачеплена жіноча гордість. Навіть не гордість, а саме самолюбство. Останнім часом я опинилася в центрі чоловічої уваги. Хтось зізнавався в коханні, навіть різав вени через мене… А якийсь Джо Фокс заявляє, що я йому подобаюся і він збирається мене отримати, — і тут же відмовляється від свого наміру, залицяється до Вів. Ось що зачепило. Якийсь Джо Фокс! Усе, не буду про нього думати. Він недостойний Вів’єн, звісно, але раз сподобався їй, нехай роблять що хочуть.

Я спостерігала, як Джо нишпорить по наших шафках у пошуках чашок і джезви, як доволі вправно робить каву. Ну і нехай. У нас є справа, яку треба робити, решта неважливо.

Джо поставив переді мною чашку без блюдця, величезний сендвіч поклав прямо на стіл — напхав туди все, що знайшов у холодильнику: і сир, і шинку, і салат, я бачила кружечки помідора і огірка, по салату сповзала крапля гірчиці. Я зітхнула. З манерами у Джо було не дуже, м’яко кажучи.

Ще більше задоволений собою Фокс вмостився навпроти, повернувши стілець спинкою вперед і осідлавши його. Рудувата щетина стала трохи довшою — він, звісно, і не подумав поголитися. Джинси на ньому були ті ж, але футболка інша, хоч щось. Пощастило ж мені отримати в напарники настільки простого хлопця, що він не вважає за потрібне голитися, кладе бутерброд прямо на стіл і ріже яєчню на сковорідці!

— Ну що, говорила з Руайон? — без передмов почав він.

Гаразд, зате він діловий.

Я кивнула, обережно беручи сендвіч і шукаючи місце нижче, щоб помістилося в рот.

— І?

Похитавши головою, я відгризла шматочок сендвіча і прожувала.

— І нічого. У разі чого, картини відходять галеристу.

— У разі чого? — насупився Джо.

— Так, мені теж цей пункт здався дивним. З чого він узагалі в договорі, у якому разі, чому раптом галеристу турбуватися про це? Але Наталі каже, це стандартний пункт, щоб якщо що — знову це «якщо що!» — окупити витрати на організацію виставки. Оренда зали, піар, фуршет, усе таке…

— Тобто поки що головний зацікавлений — сама мадам Руайон. Це зачіпка!