Розділ 8.2

Коли я поверталася додому, у під’їзді мене спіймала консьєржка мадам Оріллі.

— Дитинко, ти обіцяла знайти експерта, пам’ятаєш? Я боюся тримати картину у себе. Мені здається, її світло пробивається крізь двері, і всі бачать його, і озираються… Вони точно озираються, коли проходять повз наш будинок! Я хочу швидше збути її з рук, але не хочу продешевити.

Ох, із усім, що тут закрутилося, мадам Оріллі зовсім вилетіла з голови! Я змучено посміхнулася:

— Звісно, мадам!

Але старенька не задовольнилася ввічливою посмішкою. Старі пальці тримали міцно, вона вчепилася в мене, наче потопаючий у соломинку.

— Коли тебе чекати з експертом? Мені треба підготуватися!

— Я поки не знаю, мадам Оріллі, скажу завтра ввечері, домовилися? Удень якраз побачуся зі знайомим, який працює в цій сфері…

Було дуже ніяково обманювати стареньку, але стояти тут і зображати ввічливість сил не було. Чи побачуся я завтра з Елайєю? Дуже, дуже навряд чи…

Нарешті вона мене відпустила.

— Я лягаю рано, а ти іноді повертаєшся бозна-коли, — пробурчала вона. — Не дзвони після дев’ятої, і підсунь записку під двері, якщо щось визначиться. Я стаю надто благопристойною поруч із картиною… ну, біжи куди бігла. Або, може, зайдеш, подивишся? А то забагато світла для мене однієї…

Відповідь, мабуть, була написана у мене на обличчі, тому що мадам Оріллі махнула рукою і не стала затримувати довше.

Вечір тягнувся нестерпно повільно. Я сиділа за ноутбуком, намагаючись працювати, поруч на столі лежав мобільний. Кожні дві хвилини я нервово хапалася за телефон, хоча сигналу не було. Але раптом звук вимкнувся? Або я захопилася текстом статті і не почула? Малоймовірно, однак не можна було не чекати і не нервувати. Елайя обіцяв зателефонувати. Чому він не дзвонить? Невже так складно зрозуміти, що відчуваєш? Про що він узагалі думає?! У якийсь момент я підскочила і почала міряти маленьку кімнату кроками, поглядаючи іноді у вікно. Вів’єн балакала по телефону з черговим кавалером, я чула її приглушений дверима голос.

Париж, наче на глум, продовжував жити повнокровним життям. Час наближався до півночі, а міський шум і не думав стихати. З вулиці долинали голоси гуляючих туристів і парижан. Ну як тут працювати? Або спати? Неможливо! Та ще Елайя не дзвонить…

Повернувшись до ноутбука, я втупилася в екран невидющим поглядом. Очікування було нестерпним. Я прийняла важливе рішення — завойовувати чоловіка. Ніколи раніше навіть не думала про таке, але Елайя… заради нього я була готова змінитися кардинально. Я змінилася! А він? Досі сумнівається, потрібна я йому чи ні! Обіцяв зателефонувати — і не дзвонить.

Я підскочила, застогнавши. Що, якщо він скаже, що не хоче бути зі мною? Я так готувалася — а раптом Елайя зателефонує і попередить, щоб я не шукала з ним зустрічі. Він навіть не побачить мене в новому образі! І всі приготування підуть прахом. У мене не залишиться жодного шансу привернути його увагу, натякнути, що він мені важливий і я готова заради нього… боже, я ніяк не можу вплинути на його рішення, і це просто вбиває! Якби ми побачилися до його дзвінка ще хоча б раз… якби він побачив… може, це підштовхнуло б його до іншого рішення? Я маю на увазі, він міг би хоча б зацікавитися мною, зрозумівши, що я здатна виглядати, як люди його кола… Що за дурницю я несу! Чому я ніяк не можу повірити, що здатна зацікавити Елайю сама по собі? Адже він уже назвав мене своєю дівчиною!

Ох, ні, я зовсім не довіряю Елайї — тому що ми надто різні. Я реаліст, незважаючи на мрії про казку. А може, завдяки цим мріям. Ну не бувають казки в реальності! Не покохає принц простачку. Це все дурні фантазії…

Чи я просто боюся повірити у своє щастя? Після всіх нещасних випадків я так боюся ще одного такого випадку, що вже заборонила собі вірити?

Я б спробувала, чесно спробувала б — якби це був не Елайя. Але Елайя просто недосяжний! Чому він не дзвонить?

Не думай про це, Ліндо! Думай про своє розслідування, це не так болісно.

Гаразд, що мені вдалося дізнатися? Леді Бохема згадала Елайю — він спонсорує галерею. Чи можу я підтвердити цю інформацію, наскільки можна довіряти леді Меган? Чи не довіряти, але з якої причини я не буду їй довіряти? Ну, вона терпіти не може чоловіків узагалі і, здається, Елайю Віріела зокрема. Намагається таким чином відвернути мене від нього? Та ні! Вона ж не знає про розслідування, не знає, з якою метою я цікавлюся. Я запитала — леді Меган відповіла. Якщо я не можу вірити леді Бохема, то кому тоді вірити?

Що тоді виходить? Елайя спонсорує «Lege artis». У нього спільні справи з Наталі Руайон. Чорт, чи немає у нього з нею роману? Ліндо, припини, ти впадаєш у параною!

Впадеш тут, пробурмотіла я вголос, не в силах терпіти ці думки. Ну чому Елайя не дзвонить? Я зійду з розуму від невідомості!

Думки пішли по колу.

Лягла я далеко за північ, зовсім змучена, вставивши навушники і ввімкнувши музику голосніше, щоб заглушити тривожні думки.

Прокинулася я від запаху смаженого. Ми з Вів’єн практично ніколи нічого не смажили. Тільки в однієї людини вистачило нахабства одного разу увірватися до нас і…

Джо з’явився в дверях раніше, ніж я встигла додумати думку. Розкривши двері ногою, він протиснувся до мене з підносом, на якому ще шкварчала сковорідка. При цьому Фокс широко посміхався, явно дуже задоволений собою. Сподіваюся, він здогадався підкласти під гарячу сковорідку підставку?