Розділ 5.2

Мадам Руайон сиділа за столом, заглиблена у вивчення документів. На звук дверей, що відчинялися, вона підняла голову. Виглядала вона чудово, не скажеш, що пережила особисту трагедію нещодавно. На зосередженому обличчі відобразилися здивування і одразу — невдоволення.

— Я знала, що треба попередити охорону, — пробурмотіла вона, закриваючи папку, що лежала перед нею, і додала глузливо: — Ти ж журналіст, увірватися без запрошення, без попередження для тебе нормально.

Я проігнорувала натяк на свою нетактовність. Зрештою, знала, на що йду. Переступивши поріг, зачинила за собою двері і наблизилася до столу. Я повинна одразу її здивувати, щоб вона втягнулася в розмову раніше, ніж викличе охорону вивести мене.

— Покажіть договір із Мішелем, — зажадала я. — Той пункт, де сказано, кому відходять його картини.

Якщо я хотіла вразити її, то досягла успіху. Очі мадам Руайон розширилися, в них промайнули здивування і навіть страх.

— Нічого я не буду показувати, це конфіденційна інформація. І взагалі, звідки ця шалена ідея?.. — вона підвелася, склавши руки на грудях. Ми стояли одна проти одної по різні боки великого робочого столу Наталі.

— Не раджу приховувати, — напирала я. — Я веду журналістське розслідування щодо смерті Мішеля. Чи ви хочете, щоб я звернулася до поліції? Або домоглася дозволу переглянути документи через суд? Який варіант вас більше влаштує? Ви ж знаєте, поліція завжди йде назустріч у гучній справі, а я можу роздути з цього сенсацію. Публіка любить смажені новини.

Звісно, це був блеф, і ми обидві це знали. Але Наталі трохи зблідла:

— Ти цього не зробиш. Мішелю не сподобався б шум навколо його імені.

— Ще більше йому не сподобалося б, дізнайся він, що йому судилося померти молодим!

— Ти… що ти верзеш! — мадам Руайон задихала частіше. Я сама трохи злякалася своїх слів, вони вирвалися мимоволі, мене саме що понесло. У мене був лише один шанс, і треба було дожати мою колишню суперницю.

Поклавши на стіл долоні, я нахилилася вперед і промовила, знизивши голос:

— Я піду на все, лише б з’ясувати правду.

— Ти мені погрожуєш? Чим? — Наталі зробила крок назад, стала за крісло, тримаючись за спинку.

— Я розмовляла з інспектором, який веде розслідування. У поліції є підозри. У смерті Мішеля є дуже дивні моменти. Ще їх дуже цікавить, кому була вигідна ця смерть. То що там із договором? Покажеш, чи мені йти до поліції?

— Це смішно! — відкарбувала Наталі. — Ти нічого не можеш. Стандартний пункт, у разі чого картини відходять галеристу. Це поширена практика. Галерист повинен ураховувати все. Знаєш, скільки коштує організація виставки? Один піар на десятки тисяч доларів. Я повинна окупити витрати, якщо з художником щось станеться. Це підстраховка. Поліція в курсі, якщо хочеш знати. Одну тебе, схоже, не попередили, — саркастично закінчила вона.

Її слова різанули мій слух.

— «У разі чого»… У якому разі? Ти знала про те, що станеться?

— Звісно ж, ні! — Наталі вже опанувала себе. Вона ступила вперед, пропалюючи мене злим поглядом, відсунула крісло і сіла. — Ти влізла в сферу, в якій нічого не розумієш. Не думаєш же ти, що я все це підлаштувала? У мене на Мішеля були далекосяжні плани. Він був куркою, що несе золоті яйця — талановитий, працьовитий, невибагливий, поступливий… Якщо правильно розкрутити… А ми збиралися розкрутити його по повній, уж можеш повірити.

— Ми?

Наталі підняла слухавку комунікатора:

— Охорону до мене.

Я вдарила долонею по кнопці:

— Хто це «ми»?!

— Забудь, — холодно сказала Наталі, відкриваючи папку з документами. Вона більше не дивилася на мене. У коридорі почулися поспішні кроки, двері розчинилися, впускаючи двох кремезних чоловіків у темних костюмах.

— Проведіть мадмуазель до виходу, вона вже йде, — кинула мадам Руайон.

***

Із задуми мене вивів дзвінок Вів’єн.

— Ліндо, ти де? Ми тебе чекаємо!

— Ох, вибач, скоро буду, — я вийшла зі ступору. Я стояла на тротуарі перед торговим центром і займалася самобичуванням. Звісно, усе було зроблено правильно, з Наталі тільки це і спрацювало б — тиснути на емоції. Але вона надто швидко опанувала себе і стала захищатися. Я так і не вижала з неї нічого корисного. Чи?..

Що взагалі нового я дізналася з розмови з мадам Руайон? Дивний пункт «у разі чого» — чого? Щось про форс-мажор? Я погано розбиралася в договорах, треба б із кимось проконсультуватися. Як на зло, жодного знайомого юриста. Доведеться розпитати, може, у Вів’єн серед її численних захоплень є один. Так, далі — це «ми», що мимоволі вирвалося у Наталі в кінці бесіди. Вона не одна збиралася розкручувати Мішеля? Значить, є ще одна зацікавлена особа? Чи не той це, кого я шукаю?