Розділ 4.3

Зранку я сіла за ноутбук, щоб написати текст для каталогу нью-йоркської виставки, який обіцяла Елайї.

І мало не впала зі стільця, побачивши в пошті лист від батька. Він же жодного разу не писав електронних листів! Що сталося? Схопившись за серце, я клацнула по іконці конверта.

Ліндо! Я забороняю тобі працювати у мільйонера! Твою матір погубив мільйонер. Вони всі трудоголіки і бездушні люди. Один такий почав скуповувати її картини, і вона працювала як божевільна, писала дні і ночі. Казала, що хоче накопичити на твоє навчання в найкращому коледжі чи університеті, і ще подорож по Європі після школи. І вона надірвалася… Ти повинна кинути свого містера Віріела і знайти нормальну роботу: в журналі чи в музеї, або в галереї. Ти кмітлива дівчинка, знайдеш щось підходяще, я в тебе вірю. Послухай свого старого батька, який ще розуміє щось у цьому житті, хоч і поринув із головою в поезію вісімнадцятого століття.

P.S. Я не хочу втратити ще й тебе.

Дихання перехопило. Він майже ніколи не говорив про маму після похорону, і тим більше не згадував про свої почуття. Про те, що йому було боляче, я могла лише здогадуватися за поведінкою тата, за тим, як він закрився від мене, від усіх, як «поринув із головою в поезію», за його власним висловом. Значить, йому не байдуже! Він… хвилюється за мене. Тато любить мене!

Приголомшена, сиділа я перед ноутбуком, намагаючись проковтнути клубок у горлі. Тато переживає за мене, хвилюється. Чи можу я змушувати його переживати ще більше? Він виростив мене, дав освіту, допоміг поїхати до Європи, де я знайшла себе… як розчарувати його?

Пробігла поглядом перші рядки несподіваного листа. «Твою матір погубив мільйонер…» «…вона надірвалася…» Раніше він казав, що мама втратила смак до малювання і просто зів’яла, втративши сенс життя. Життя здавалося їй сірим, невиразним, їй не було що малювати… І раптом «надірвалася»! Чому тепер вірити? Де правда?

Довго я сиділа, втупившись в одну точку. Потім повільно простягнула руку і взяла зі столу телефон. Перевірила: ні дзвінка, ні смс. Відмовитися від Елайї? Вибач, тату, це вище моїх сил. Я вже вирішила.

І повернулася до тексту для каталогу. Тепер Елайя — сенс мого життя.

Наталі Руайон не з’являлася в офісі раніше одинадцятої, і я чекала цього часу, щоб зателефонувати. Але оскільки від хвилювання підскочила о сьомій, то до десятої робота була повністю готова. Чим зайнятися останню годину? Вів’єн на роботі, інших подруг, щоб побалакати, у мене не було. Я мало не почала гризти нігті, але тут прийшла рятівна думка. А чи не переробити статтю трохи — під журнальний формат? І відправити леді Бохема. Та хотіла від мене новий матеріал — а тут і тематика підходяща, нью-йоркська виставка паризьких художників.