Розділ 31. Підозрювана з рюкзачком

— Досить базікати, — осмикнув старший. — Прюнель зараз буде, зачекайте, мадемуазель. А ось, до речі, і він…

Маленький інспектор поспішав коридором із паперовим стаканчиком кави в одній руці та пакетом із «Бріош Доре» в іншій. Я помітила, що зі своїми обвислими щоками він і справді схожий більше на бульдога, ніж на мопса. Прюнель виглядав смішним, особливо коли натягував свій в’язаний берет — але від його погляду ставало моторошно.

Поліцейські пішли. Інспектор жвавою риссю наблизився до дверей кабінету, сказав, задихаючись:

— Ось і ви, маленька мадемуазель. Прошу вибачення, що змусив чекати, думав, встигну взяти каву до вашого приходу. Заходьте ж.

Круглим тілом він втиснув мене в кабінет. Поспішив за стіл, де негайно плюхнувся в крісло, зняв фуражку, натягнув на лисину берет і, з насолодою відсьорбнувши кави, махнув рукою на стілець:

— Сідайте.

Він кинув пакет із випічкою в нижню шухляду столу, у два ковтки допив каву. І спрямував на мене пронизливий погляд.

— Сподіваюся, вам краще?

Я повернулася на стілець для відвідувачів:

— Мерсі, тре б’єн. Навіщо ви мене викликали? Минулого разу ви стверджували, що смерть Мішеля — це нещасний випадок. Хіба справу не закрили?

Прюнель наставив на мене пухкий палець:

— Питання в цьому кабінеті ставлю я, нетерпляча мадемуазель. Справу закрили, але я підняв її після випадку на Великодньому ярмарку в «П’єр Карден Еспасе». Ніхто не хотів знову давати справі хід, довелося натиснути… втім, вас це не стосується.

— До чого тут я?

— О, моя маленька мадемуазель із багатою фантазією! (Я скривилася) Нюх ніколи не підводить старого Прюнеля, а я відчуваю, що тут щось не так. Ось цим носом відчуваю! — він постукав кінчиком пальця по товстому носі.

Його самозакоханість дратувала.

— Тобто коли я намагалася вам сказати, що в цій смерті є щось дивне, ви не звернули на мої слова жодної уваги, а тепер стверджуєте…

— Терпіння, мадемуазель! У цьому кабінеті звинувачую я. І тепер, коли з’явилися нові деталі… — він багатозначно подививсь на мене, наче я мала зрозуміти його натяк з ходу і відреагувати потрібним чином: то чи змовницьки підморгнути, мовляв, знаємо-знаємо, то чи, навпаки, затремтіти від жаху…

— Що ж це за нові деталі? — сердито запитала я, коли він замовк.

— Терпіння, мадемуазель, терпіння! — вигукнув Прюнель і ковтнув із порожнього стаканчика. Скрився, зім’яв стаканчик і шпурнув у кошик під столом. — Я зараз вам усе розповім, не сумнівайтеся. Вам-то я все і розповім!

Навіщо він до мене причепився, що накопав? І що за дивна манера допитувати свідків? Мені згадалася прізвисько, яке дали йому колеги. Бульдог із залізними щелепами. Я мимоволі здригнулася, наче від ознобу. Мені, у всякому разі, він нічого пред’явити не може.

Тим часом Прюнель знову наставив на мене палець:

— Отже, ще один художник покінчив із собою на виставці.

— По-перше, Мішель не покінчив із собою, — заперечила я, — по-друге, Гійом зробив це на ярмарку…

— І на обох виставках були ви, — гнув своє маленький інспектор. — Обидва були в вас закохані… вам це не здається дивним?

Нарешті хтось щось помітив! Я з радісним полегшенням, що інспектор починає в’їжджати в суть того, що відбувається, полізла в рюкзачок, де лежали в портмоне пара ескізів Бальтазара.

— Ще й як здається! Ви тільки подивіться, це намалював інший свідок, Бальтазар Камю, художник, близький друг Мішеля. Ось, вивчіть самі!

Інспектор кинув на зім’яті ескізи побіжний погляд.

— Хвора уява, розладнані нерви… Художнику дозволено вільно інтерпретувати дійсність, але ви-то не художник, мадемуазель. Я хотів звернути вашу увагу на іншу, значно цікавішу деталь. Після випадку на Великодньому ярмарку я поліз в архіви і що ж виявив? Рік тому загинув ще один діяч мистецтва. Вийшов у вікно. І він також був вашим другом! Що ви на це скажете?

— Я ж і намагаюся донести до вас… — Я замовкла, здивовано втупившись на нього: — Ви що, підозрюєте мене?

Прюнель витяг із папки, що лежала перед ним, аркуш паперу, потряс ним у повітрі:

— Згідно зі звітом постового Лорана Коте, у день самогубства Жан-Жака Клено ви перебували біля будинку поета. Ви будете це заперечувати?

— Навіщо, Жан-Жак зателефонував мені і…

— Він просив вас приїхати?

— Ні, він так говорив, я злякалася і…

— Є свідки вашої розмови?

— Послухайте, це просто обурливо! — Я підскочила, зла і водночас налякана. Ось уже точно бульдог, ні краплі людяності! — Це був мій хлопець, він говорив щось про сутності, він давно погано себе почував, і я просто злякалася за нього!

— Він вам щось залишив?

— Не збираюся більше відповідати на ваші дурні питання! — випалила я і розвернулася, щоб піти. — Якщо у вас є докази хоч чогось…

Інспектор також підскочив: