Розділ 17.2

— Так, вірно, — я порожевіла. Моя стаття вийде в нью-йоркському журналі, ого-го! Нью-Йорк зараз — фактично центр сучасного мистецтва, і якщо статтю помітять… я можу розраховувати на певне визнання, і тут також. І хай Ноташон утреться! З цією статтею в портфоліо я можу і в інші видання влаштуватися, і навіть претендувати на повний оклад!

— Дякую, — від душі подякувала я. — Це… просто нереально.

— Нам потрібні талановиті люди. До того ж ми, дівчата, повинні триматися разом, — промуркотіла леді Меган, сідаючи назад на диван. Спина її залишалася абсолютно прямою — царська постава!

— Якщо у вас будуть статті, подібні до цієї, надсилайте їх одразу мені, — сказала Бохема. — У вас тонкий смак, дитинко, і хороший стиль. Рідкісне поєднання. Не хочете, до речі, перейти до мене в редакцію? Ми могли б підібрати вам місце. Ви варті більшого, дитя моє.

— Супер! — вирвалося у мене. — Я б хотіла, правда. Але я вже працюю…

— Ах так, якраз думала поцікавитися вашим новим місцем, — недбало відповіла леді Бохема, наче говорила про щось незначне, що навіть не варте згадки.

— Помічниця містера Елайї Віріела, — опустивши очі, пробурмотіла я.

— Ось як? — голос леді Бохема миттєво охолов на десяток градусів. — Здається, я попереджала, що від нього краще триматися подалі…

Я підняла погляд, здивована цією зміною, і вона знову м’яко посміхнулася мені:

— Як і від усіх чоловіків, дитинко. Повірте моєму досвіду, чоловікам не можна довіряти.

Я заворушилася на дивані. Льоду в її очах стало більше.

— Катрін сказала мені, що бачила Елайю в Опері з рудою дівчиною. Це були ви?

Я кивнула.

— Добре. — Вона швидко підвелася. Чим вона незадоволена, у них із Елайєю якісь розбіжності? Старе знайомство не означає хороших стосунків? Як мені тепер розпитати її?

Леді Меган повернулася, тримаючи двома пальцями візитку:

— Тут моя адреса електронної пошти, на неї можете надсилати нові статті, я розгляну їх поза чергою. І моя пропозиція про перехід до нашої редакції залишається в силі, серйозно подумайте. Я не жартувала, коли сказала, що ви варті більшого. У мене кращі умови, ніж у Елайї, тож вам вигідніше триматися мене, дитинко. Якщо, звісно, у вас із ним… нічого особистого.

Останнє речення було вимовлене з питальною інтонацією.

— Нічого особистого! — спалахнула я.

— Тоді чекаю вашого дзвінка, дитинко. Обміркуйте все добре і приходьте, — леді Меган променисто посміхнулася.

Я встала і на дерев’яних ногах вийшла.

До тями я прийшла лише на вулиці, коли свіжий вітер охолодив розпаленіле обличчя. Та вона мене просто виставила! Ввічливо, але твердо. А я не опиралася. Куди поділася моя журналістська наполегливість? Я потрясла головою. Вона наче зачарувала мене, і я просто встала і пішла. І про Елайю нічого не дізналася…

Я побрела до метро. Дорогою скинула П’єру повідомлення: «Обов’язково зателефонуй мені», — і, щоб не переживати через його мовчання, замислилася про недільний, тобто завтрашній обід у Елайї.

Хто там буде? Якщо лише він сам і художники, то гаразд, але напевно прийдуть ще люди. А у мене одна-єдина сукня. І Елайя бачив її двічі, на виставці і в опері. Сукня відпадає. А шкода, вона найкраще підкреслює фігуру. Звісно, обід — не побачення, навколо буде купа людей, сукня зовсім не обов’язкова — але мені хотілося причепуритися.