Розділ 15.4

Зовсім забула, що у мене в руках журнал і круасани… Я простягла подрузі журнал, поклала на стіл пакет із випічкою.

— Месьє Зак був дуже люб’язний. Кава готова?

Жахливо хотілося поділитися з Вів’єн відкриттям, розповісти про картину і почуття, які вона викликала. Але мадам Оріллі взяла з мене обіцянку, що нікому, крім колекціонера і експерта, я не повідомлю, доводилося мовчати.

Поставивши на стіл розігріті круасани, Вів’єн продовжила вчорашню розмову. Я задумливо розрізала один, намазала маслом. Елайя… сніжний принц одразу затьмарив переживання цього ранку, варто було про нього згадати.

— Здається, я йому подобаюся. Але при цьому відчуваю, що він далекий від мене. Він такий закритий, відсторонений…

— Може, у нього була невдала любов у минулому? — Вів’єн із апетитом вгризлася в булочку. — Знаєш, це часто робить людей обережними в нових стосунках.

— Не виключено. Але це протиріччя розриває мені серце. Я не розумію його і не знаю, як мені поводитися. Вів’єн, що мені робити? У мене голова йде обертом.

— Тобі потрібно краще його пізнати, — твердо сказала подруга.

— Але як?

Задзвонив телефон, я відповіла. І хоча цей голос я чула лише раз, та ще й серед шуму багатьох інших, я одразу впізнала його — м’який, обволікаючий — коли чуєш його, то наче поринаєш у м’яку перину.

— Так, леді Бохема, — сказала я, рожевіючи. Як можна було забути! Я ж дзвонила їй і залишила на її голосовій пошті повідомлення, що хотіла б поговорити. Зовсім вилетіло з голови!

— Я отримала ваше повідомлення. Про що ви збиралися поговорити, дитя моє?

Соромно-то як! Я думала дізнатися у неї про роботу, але потім з’явився Елайя… і я про все, абсолютно про все забула. А адже елементарна ввічливість передбачає, що я мала передзвонити і скасувати свій запит, щоб не турбувати людину даремно.

— Прошу вибачення, леді Бохема…

— Меган, дитя моє, називайте мене Меган, — м’яко перервала вона.

— Мені дуже незручно, леді Меган, я хотіла поговорити про вашу пропозицію… Я звільнилася того дня, і…

— Що ж, давайте поговоримо, — погодилася леді Бохема заворожуючим голосом. — Приїжджайте до мене в офіс, вип’ємо кави, побалакаємо.

— Боюся, вже неактуально, я знайшла роботу, — промимрила я, проклинаючи себе за те, що створила незручну ситуацію.

— Вітаю, дитя моє, — промуркотіла гранд-дама, здається, анітрохи не засмутившись. — Але хіба це заважає вам заїхати до мене випити кави і мило поспілкуватися? Сьогодні субота, але я на місці.

З чого б мені їхати до неї? А їй витрачати на мене свій час, напевно, дуже дорогий? У мене були плани на сьогоднішній день, і взагалі… Я вже збиралася відмовитися, як раптом зрозуміла: я ж можу в бесіді обережно розпитати її про Елайю, його минуле. Може, там справді була якась історія, і вона в курсі? Зрештою, вони так схожі. Катрін — стара знайома Елайї — значить, і леді Бохема знає його давно… Це шанс дізнатися про американського колекціонера побільше. А інших шляхів у мене, здається, і немає, крім як розпитувати його самого. Але це я стану робити в саму останню чергу.

І я погодилася. Ми домовилися на другу годину.